Я ЖИВУ, НАДЕЮСЬ И ЛЮБЛЮ

Анна

ЛУЧЕЗАРОВА

* * *

Тошно так, что нету сил – остаться.
Но не хватит смелости уйти.
На клавиатуре пляшут пальцы,
тоже полумёртвые почти.
Вера в коме... Господи, не слушай...
Только аппарат не отключай!
С остальными сёстрами не лучше,
бесполезно бегать по врачам.
Господи, прости мне эту слабость...
Горькое уныние прости...
По крупицам собранная радость,
вся в одной вмещается горсти.
«Ты не слушай, Господи, не слушай… –
со щенячьей верностью скулю. –
Помоги овце своей заблудшей,
я живу, надеюсь и люблю...»

__________________
© Анна Лучезарова

* * *

Нудно так, що хоч з життям прощайся.
Утекти? Але куди втечеш?
На клавіатурі терпнуть пальці,
та й вони вже напівмертві теж.
Господи, та й віра ледь жива ще…
Тільки апарат не відключай!
І надія, і любов не кращі –
їхній вогник майже теж зачах.
Слабкість цю прости мені, мій Боже…
Вибачай цей прикрий настрій мій…
Радощі мої, на крихти схожі,
в жмені уміщаються одній.
«Господи, не слухай, що сказала… –
цуценятком віддано молю. –
Поможи вівці, що заблукала:
я живу, надіюсь і люблю…».