Марина

ШАДУЯ

* * *

Старик на скамейке одной рукой гладил котёнка,
Другой комкал пачку с неброским названием «Прима».
В глазах затаилась обида большого ребёнка,
Что жизнь пролетела так быстро, и, кажется, мимо:

Он с бабкой своею полжизни бездумно проспорил
(Котов развела, как коров, почти целое стадо –
Вон двое в сенях, ещё трое сидят на заборе –
Да им молока полведра одного только надо).

А бабка вздыхала, и что-то шептала про радость,
Про то, что коты, вместо фельдшера ноги ей лечат...
Дед сказкам не верил, его разбирала досада.
Всё время казалось, что спор этот будет их вечен.

Но бабки не стало четвёртого дня пополудни.
Соседки, как водится, ночку молитвы читали.
Потом схоронили... А нынче котёнок приблудный
Мурлыкал тихонько и прочь уходили печали...

Немного легчало, а мысли бежали по кругу.
Старик говорил, словно бабка могла его слышать:
"Я буду кормить их, Гануля. Ты веришь мне? БУДУ."
А птицы клевали созревшие ягоды вишен...

__________________

© Марина Шадуя

* * *

На лавці старий обіймав кошенятко рукою,
А другою жамкав коробочку з назвою «Прима».
Образа в очах залягла, як в дитини, сльозою, 
На те, що життя пролетіло і швидко, і мимо:

У нього із бабцею йшли суперечки неспинно 
(Котів розвела, як корів, аж до стàда подібно –)
Он двоє у сìнях, ще троє полізли до тину – 
Їм в день піввідра молока, як не більше, потрібно.

А бабця зітхала та щось шепотіла про радість, 
Про те, що коти ці, мов фельдшер, лікують їй нòги…
А дід відкидав казочкú й бурмотів у досаді. 
Здавалось весь час, буде спір цей неміряно-довгий. 

Та бабці не стало четвертого дня пополудні. 
Сусідки, як прийнято, нічку молитви читали. 
Відтак поховали… І ось кошенятко приблудне
Собі муркотіло – й кудись відлітали печалі. 

І легше ставало, думки ж розбігались повсюди. 
Старий говорив, ніби бабця почути могла ще:
"Ганнусю, я їх годувать буду. Вір мені: БУДУ».
Пташки ж не хотіли тікати з вишневої хащі…

_______________________________________

© Переклад з російської Михайла Лєцкіна