Сергей

ДУНЕВ

ВМЕСТО ПИСЬМА
Приятелю, бросившему стихосложение

Слышал я, что ты «завязал», 
Словно с водкою, со стихами. 
Будто быт тебя засосал 
С потрохами. 

Нелюбимая, как ярмо, 
Одолела работа. 
Что начальник – дерьмом-дерьмо, 
Только спорить с ним неохота. 

И утеха одна – очаг, 
Всё затмивший на свете. 
В близоруких очках 
Шепчешь сказочки детям. 

Ровно в девять выводишь пса 
Не спеша на прогулку 
И улыбку прячешь в усах, 
Когда писает он в переулке. 

На ночь пьёшь непременно кефир 
И листаешь газету. 
В тапках, старых как мир, 
По паркету скользишь к клозету. 

А оттуда – трусцой к жене, 
На ходу распростившись с халатом, 
И, уткнувшись в ковёр на стене, 
Не даёшь ей уснуть своим храпом… 

Ну, скажи, что всё это не так! 
Что по-прежнему мучит бессонница, 
Что витаешь ты в облаках, 
А не ходишь землёю, как водится. 

Ну, скажи, что стихами грешишь, 
Греешь душу искрою божьей… 
Ну, чего ты молчишь? 
Эх, Серёжа, Серёжа!..

_______________
© Сергей Дунев

ЗАМІСТЬ ЛИСТА
Приятелеві, щò облишив віршування

Чув я, нібито ти «зав’язав»
Із віршованими рядками.
Ніби побут тебе засмоктав
З потрухами.

Остогидла тобі давно
Обстановка робоча.
Що начальник – таке лайно,
Тільки спорити з ним не хочеш.

І одна лише втіха – дім.
Там забув ти усе на світі,
Окуляри на носа надів
І шепочеш казочки дітям.

О дев’ятій виводиш пса,
Аби він нагулявся досхочу,
І у свуса всміхаєшся сам,
Коли писає він на пісочок.

На ніч п’єш перед сном кефір,
І гортаєш газету,
І в старезних капцях в сортир
Ти пливеш по паркету.

Звідти – зразу до жінки, халат
Швидко скинувши на сидіння,
І, скінчивши шлюбні ділà,
Не даєш їй заснути хропінням…

Ну, скажи, що усе це не так!
Що безсоння, що коле у грудях.
Що витаєш ти в інших світах,
Ап не топчеш цю землю у бруді.

Що ти віршами досі грішиш,
Що тебе іскра Божа гріє…
Ну, чогож ти мовчиш?
Ех, Сергію, Сергію!..

_____________________________________
© Переклад з російської Михайла Лєцкіна