Виктория
АБРАМОВА
 
* * *

Редеют кроны, сыплются монетки,
Октябрь на золото невероятно щедр,
Но оголяются сиротски ветки –
Такой бесхитростный у осени сюжет.

Зато листву затем закружит ветер –
Необычайно трогательны танца па,
Одни и те же в череде столетий,
Но говорить о них возможно лишь любя...

Спешу я бабьим летом насладиться,
На удивление прекрасная пора!
Жаль, в тёплые края собрались птицы,
Слетают с листьями листки календаря...


Валентина
АДАМОВИЧ
 
РУБИНОВЫЙ СЛЕД
 
Сказ ни о чём.
О пустом.
О порожнем.
Нудным комариком стонет закат.
Мысли вдали, где цветастой порошей
Осень бузит:
Фестиваль-листопад.
Где круговерть обезумевших будней
Пляшет сценарий воскресным мечтам,
Где мегаполис стеной многолюдной
Сушит дожди по озябшим местам.

В месиве красок охристого тона
Вдруг мне почудится кровь на снегу...
Цвет, словно жертва слепого закона,
Слёзы роняет
В листву
На бегу.
Вот побелела уже мостовая,
Странной разметкой – рубиновый след.
Что это? –
Взлётная и беговая –
Душам уставшим от ранящих бед.

Небо – за тех,
Кто в сцеплении смелых
Тащит победу сквозь осень и страх.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Хмурый Борей толпы строк недоспелых
Дланью невидимой треплет в горах.


Нина
БЕЛАНОВА
 
ЗОЛОТАЯ ЖИЗНИ ОСЕНЬ
 
Лёг на парк тумана пар.
Прогоняю прочь тревогу.
Три подруги – Божий дар –
Освящают мне дорогу.

Три девчонки, три сестры:
Вера выросла с годами,
Люба писем жжёт костры,
Жёлтых листьев оригами.

В небеса с немой мольбой
Смотрит маленькая Надя…
Будьте, милые, со мной,
Не оставьте, Бога ради!

По ночам – сомнений груз,
Поутру – мороза проседь…
Незапятнанная грусть –
Золотая жизни осень…


Ірина
БУЛАХОВА
 
* * *

Дерева зранку аж постогнують на вітрі:
такий студений, хоч тікай мерщій до хати!
І розчинилася тривога у повітрі –
ні з чим не сплутати цей подих гіркуватий.

Пожовклі зграї знов готуються у вирій –
полинуть скоро в небеса, злетять димами.
Від них залишиться лиш тільки попіл сірий…
І той, напевно, з часом змиється дощами.

Розлогий журиться каштан – старий прабатько:
пора прийшла дітей на волю відпускати.
На руки проситься коричневий безхатько –
малий каштанчик, як бездомне кошенятко.


Константин
ВАСИЛЬЧЕНКО
 
МЕТЕОРОЛОГИЧЕСКОЕ
 
Синоптики сказали – будет дождь.
Да будет так. Пусть льёт без остановки,
Утопит в лужах ненависть и ложь,
Обидные упрёки, недомолвки.
На то октябрь, чтоб вылиться дождём.
В утробе дома под надёжной крышей
Ненастную погоду переждём,
А в случае чего, не будет лишним
Поручкаться со стареньким зонтом.

Синоптик напророчил – быть грозе
И молниям сверкать, терзая тучи.
На нашей развороченной стезе
Возможно, станет хоть немного лучше.
Возможно – обойдёмся без потерь,
И так уже утеряно немало.
Быть может, обустроимся теперь,
Живя в кредит, питаясь как попало…

Синоптики витают в облаках
Средь атмосферных норм и аномалий,
Тайфунов, разносящих в пух и прах
Рутину дней на тысячи деталей.
Им тучи демонстрируют бока,
Готовые водою разродиться.
И всё же есть надежда, что пока
Всемирного потопа не случится.


Алла
ВОЙЦЕХОВСКАЯ
 
ОТЗВЕНЕЛО, УЛЕТЕЛО, УПОРХНУЛО…
 
Отзвенело лето, отгремели громы.
Мы с тобою, милый, триста лет знакомы.
Не читал стихов ты, не дарил мне звёзды.
Провожали зимы и встречали вёсны...

Улетело лето соловьиной песней.
Жить на свете стало как-то интересней.
Может, это просто осень повлияла,
Или наша дочка чуть постарше стала...

Упорхнуло лето стрекозою синей.
В изумрудных травах жемчугами иней.
На руке знакомой паутинки линий.
Сменится осенний вновь пейзаж на зимний...


Олександр
ВРУБЛІВСЬКИЙ
 
* * *

Жовте листя шепотіло
В лісі сонному під ранок.
Де-не-де уже сіріло.
Річка вкрилася туманом.

Видно вогники далекі
Від села, що під горою.
Відлетіли ген лелеки
У далекую дорогу...

Дні короткі і холодні.
Сонце гріє від обіду.
Де вчорашнє? Я сьогодні
Не знайду його і сліду.

Від порогу плащ накину.
Осінь рюмсає дощами.
Підганяє вітер в спину,
І веде мене стежками.

Барви свіжі, кольорові
Оживають у повітрі.
Зріє яблуко в любові.
І воздасться нам по вірі...


Сергей
ВЫСЕКАНЦЕВ
 
* * *

Листья на бреющем в небе парят
долго, как птицы. Сбиваются в стаи.
Сквер приоделся в цыганский наряд –
весь полыхает цветными кустами.

В клёнах канадских запрятан огонь:
время от времени страстное пламя
в кронах зардеет. Попробуй-ка тронь –
близости жар пробежит между вами.

Пыл вожделения осень вдохнёт.
Сердце принять это чувство готово.
Осень! Ты мой самый сладкий полёт,
листья твои – моё золото слова.


Вероника
ГАБАРД
 
* * *

                                        Маме
 
В тумане город. На горе
Больница миражом.
А ведь вчера казалось мне,
Что город подожжён,
Когда мы шли рука в руке,
Не ускоряя шаг,
Вверяясь лиственной реке,
На огненный маяк.

Но был тот всполох золотой
Лишь отблеском поры
Неверной, зыбкой, затяжной,
Когда всё жгут костры.
Но мы с тобой, но мы с тобой
Сквозь листья и года
Живём молитвою одной,
Несёт листву вода.


Алла
ГОЛУБЄВА
 
* * *

Крізь павутиння бабиного літа
Проміння сонця лагідно блищить.
Теплом та затишком земля зігріта
І неба ледь гойдається блакить.

Туман вуаллю огортає тишу.
Зелені барви покидають світ.
Ледь-ледь вітрець гілки дерев колише,
Мов надсилає осені привіт.

Чудове листя, жовте та багряне,
Мереживом тендітним тріпотить...
В цей сонячний, осінній теплий ранок
Не хочеться ще літо відпустить!


Евгений
ГОЛУБЕНКО
 
14 ОКТЯБРЯ
 
Осень – Богородица, осень – чаровница…
Из туманов утренних выткан омофор.
Наполняя радостью души, думы, лица,
Он свои объятия встречным распростёр.

Выйди в тихость осени, в святость омофорову
И молитву Господу в небо возложи:
«Ты прости мя, Боженька, худо жил, не здорово,
Маялся и каялся, и опять блажил…»

Сверху сыпет золото наземь Богородица,
Видно в отпущение всех твоих грехов.
Простоишь задумчиво до звезды, как водится,
И на этом кончится осень и Покров.


Богдана
ГУСАК
 
* * *

                В мене пахне волосся тобою...
                  ......................................................
                Пахнуть губи у тебе моїми...
                                                Віктор Бойко

Осінній сплін... У ньому чи не вперше
не помічаю ні найменших вад.
Милує око в позолоті сад.
Без ласки вітру на горбі завмерши,
снить літом. А невдовзі ж листопад
з дощем фінальну сцену до морозів
напише під завісу куцих днів
про яблука в картатому рядні
(смачні, таких не куштувала досі!),
про ласощі горіхово-грибні,
про зустріч... Ні... Про неї – між рядками
прозорим напівнатяком: була...
Мого волосся жовта ковила
тобою пряно пахне і... листками,
які ледь-ледь торкаються чола.
Із бабиного літа – в передзим’я.
Мій аромат ще на вустах твоїх...
Важкий зладнає сніговиця міх –
посиплеться холодне з неба сім’я,
де щойно лист пожовклий тихо ліг.


Радислав
ГУСЛИН
 
* * *

К ночи пристань тянется, у сваи
громче волны в воздухе остывшем,
и что было вспомнится едва ли
в дне мелькнувшем, словно и не бывшем.

Декорации облезли, и увяли
впечатления от лиц и книжек.
И, действительно, была жива ли
роль души и слёзной, и бесстыжей?

Впрочем, суд не мне, ты не неволишь.
В полночь звёзды пали якорями.
Важно пережить с тобой одно лишь –
В глубине сплетение корнями.


Людмила
ДОБРОВОЛЬСЬКА

ОСІННІЙ ДЕНЬ
 
За туманом ледве прогляда
Міст над річкою, до болю рідний,
І застигла в Ірпені вода,
Що й забула вже про день погідний…

Сонце пробиває сіру тьму,
Гріє землю, млою оповиту,
Трохи важко це зробить йому,
Бо позаду залишилось літо...

Осінь безупинно наступа,
Розсипає щедро позолоту
На поля, ліси і болота –
Так виконує свою роботу.

Між зелених сосен і ялин
Золотіють сонячно берізки,
Лиш полум’яніє клен один,
Заблукавши у старім підліску.

Осінь, осінь… Золота пора:
Золото вгорі і під ногами…
І дзвенить весела дітвора
В парках радісними голосами…


Сергей
ДУНЕВ
 
* * *

Стали тяжёлыми грозди рябин,
Долгим дождём потянуло из сада.
Пору такую всегда я любил –
Кажется, большего в жизни не надо.

Можно бродить, никуда не спеша,
Можно подолгу слоняться без дела
И услаждать себя тем, как душа
Бьётся в застенках бренного тела.


Михайло
ЖАЙВОРОН
 
* * *

Роздягається осінь.
Тумани плетуть міражі,
І пліткують ворони на нервах гілок про епоху.
Не повториться бабине літо уже, – не кажи!
Не давай обіцянок завчасних собі, ані Богу.

Найзаможніша осінь останні роздасть мідяки
І нап’ється дощів досхочу, до сп’яніння і шалу.
У відкритих обіймах дерев захмеліють зірки,
І застогнуть їх крони, ціловані вітром зухвало.

Не кажи собі сам, що посріблено інеєм ряст.
Твоя осінь не златом – прожилками сонця багата.
Замерзатиме ніч, але душу свою не продасть, –
До весни в холоди зігріватиме білим багаттям.


Ірина
ЖУРАВЕЛЬ
 
* * *

Обійми мене ніжно і щиро крилом доброти,
Не кажи про дощі і як осінь зажурено плаче.
Огорни мене сонцем і сонцем в мені прорости.
Ти є промінь, а знаєш, у променя серце гаряче.

Заплетись у душі, диво-квітами в ній зацвіти.
І торкайся землі, і із сили її розвивайся.
Надихай ти мене через тихі думки самоти,
Будь зерниною віри і страху свого не лякайся...

Будь допитливим, дихай відкрито на повну життям,
Стільки треба пізнати й шляхів подолати цим світом?
Щоб сміятися щиро і бути звичайним дитям.
Пам’ятай – ми з тобою завжди залишаємось світлом.


Наталія
ЗОЛОТОВА
 
* * *

Топо́лі, як ікони храмові, 
Тримають фрески небосхилу,
кружляє листя поміж рамами,
ламкі не згортуючи крила. 
На горобині сонця проміні,
Гортає час пташиний вітер...
Тайнопис... Спомини приховані...
Ковток повітря... Спалах літер...
 

Наталія
КУЗЬМІЧОВА
 
* * *

Відмовлюсь я від келиха вина,
Що Осінь так люб'язно наливає.
Лиш пригублю, бо спити все до дна
Відразу і не вмію, й не бажаю.

П'ю по ковточку неповторний смак,
Такий полинно-те'рпкий, хризантемний.
А в небі сонце. Це, напевно, знак,
Що Осінь любить світ. Бо ще так тéпло.

Туман густий на хвильку завітав,
На брудершафт щоб з Осінню напитись.
В уста повільно й звично цілував,
А потім зник, забувши їй вклонитись.

А я спинюсь на хвильку в цій красі
Й доп'ю свій келих з соком винограду.
Сумує Осінь, сивина в косі,
Уплетена холодним листопадом...

І знов по вінця в келих мій вина
Наллє ця дивна і прекрасна Осінь.
Присяде тихо край мого вікна,
Есе їй написати знов попросить.

І вип'єм ми вино на брудершафт,
Бо обійнятись з Осінню я рада.
Вже скоро через тихий сонний сад
Вона втече в обійми листопаду.


Ольга
ЛЕБЕДИНСКАЯ
 
* * *

Всегда любила осень за стихи.
За светлые горячие пейзажи.
За то что нас, упрямых и глухих
Уводят небеса. Гуляют наши
Расправленные чувства в стаях птиц.
В лучах почти что летних, говорящих...
На землю смотрит осень сверху вниз
И просит нас увидеть настоящих...


Михайло
ЛЄЦКІН
 
* * *

Живу, мов партизан, в оточенні,
Але не ворогів – дерев.
Вони красиві та не збочені,
І нас пов'язують не злочини,
А думи, на знання заточені,
Що я у Зодіаці Лев.

А зовсім не пристало Левові
Зациклюватися на ревові,
Бо здатний Лев до муркотні,
Коли кохання вдарить в голову
І яв проходить, наче в сні.

Отож живімо, липи з кленами!
Трима вас осінь ще зеленими,
Та й я не списаний в архів.
Іще артеріями й венами
Життя всіма нуртує генами.
…А я ж іще й не долюбив…


Лариса
ЛУКАШЕВСКАЯ
 
В ОБРАМЛЕНИИ ДОЖДЯ
 
День осенний, день ненастный
серым облаком повис.
Падал медно-жёлто-красный,
в шоколадных пятнах лист.

Тарабанил – чижик-пыжик –
дождь по крыше и трубе,
падал лист, медово-рыжий,
прямо под ноги тебе.

Ты шагал светло и смело,
кучки листьев вороша,
и стремилась за пределы
зримых образов душа,

за пределы очертаний,
перспектив, кривых зеркал,
неоправданных скитаний,
где не ведал, что искал.

И росли деревьев тени,
в бесконечность уходя,
и кружился лист осенний
в обрамлении дождя.


Игорь
МАРКЕС
 
* * *

Мне теперь не уснуть совсем –
Ветер ночью считает листья,
И крадётся вдоль серых стен
Осень тихо, с улыбкой лисьей…

И звенит комариный хор,
Напоследок у лампы бледной,
И дощатый скрипит забор,
Чуть фальшиво, но так усердно…

Мне теперь не уснуть никак,
Ночь рассыпала время просом,
И зачем-то луны пятак
За бессонницу платит осень…


Галина
МАЙОРОВА

* * *

Октябрь, похоже, не волшебник.
Скорее – колдовать он рад.
Но свой магический учебник
Всё ж открывает невпопад.

И потому-то нет порядка
В природе в эти дни всегда,
И лету бабьему не сладко:
Дожди, мороз – не ерунда.

Ему б чуток угомониться
И колдовством не гнать печаль.
Глядишь, и счастье синей птицей
Вдруг заглянуло бы на чай…


Ольга
МУСІЄНКО
 
* * *

Сьогодні дощ якийсь чудний, розсіяний...
Мрячив потроху, шемрав у траві,
Дивився у вікно моє замріяно,
Отак й стояв зі мною візаві.

А я його і слухала й не слухала,
Вдивлялась пильно у його лице.
І раптом всі думки зненацька сплутала...
Просило зливи змучене сільце.

А він все мжичив – тихо, кволо, боязко...
Ледь-ледь торкався жовтої листви.
І враз як зашумить!.. З дзеркальним полиском
З дахів спадали срібні рукави.

Дощ лив, батожив, шелестів і схлипував.
По вікнах бив, по мурах, по дахах...
Стіна стояла над старою липою
І кіптяву змивало на шляхах.

О, де ж ти був, мій дощику, цим літечком,
Коли земля безводна, ледь жива,
Просила напоїти спрагле зіллячко,
А ти з хмарками в інший бік спливав?..

А нині ось з'явився несподівано,
Щоб змити втому з душ і зняти стрес...
Дощі, дощі, вас у піснях оспівано,
І в цьому всьому є напевно сенс.


Людмила
НЕКРАСОВСКАЯ

* * *

А осень щедра на деньков золотые монеты,
Что с неба на землю обрушились мощным потоком.
И солнце исходит таким опьяняющим светом,
Что в пору летать, сочинять, говорить о высоком.
Раскинуты всюду цитрины, сапфиры, топазы.
Их ветер кружит, как вальсирует, снова и снова.
И не истощимы осенних сокровищ запасы.
И хочется ими украсить октябрьское слово,
Чтоб в нём обнажились сокрытого смысла глубины,
Чтоб светом оно наполнялось до самого донца,
Чтоб, слыша его, ощущала душа именины
И сладостный вкус поцелуев октябрьского солнца.


Николь
НЕШЕР
 
ОСЕННИЕ КАТРЕНЫ
 
Сквер. Каштан. Ладонь листа.
В омут чувств – полёт с моста.
Осень жёлтые чернила
Расплескала в лужах – сыро...

Простота святой молитвы.
Рифмы – лесенкой, как титры.
Вдохновенье – дар от Бога.
Привыкаю понемногу.

Музыка – аккорды слова.
Блюза нежные оковы.
В сквере поселилась осень.
Два катрена – строчек восемь.


Евгений
ПУГАЧЁВ
 
* * *

Осенне-солнечные дни.
Прогретый воздух полон счастья!
Как быстро промелькнут они –
вершина Божьего участья.

Средь беглой серости забот,
у времени на перекличке
нас осень снова позовёт
ещё не канувшей частичкой
неоспоримой теплоты,
неисчезающей надежды,
чтоб хоть на миг, как было прежде,
но вынырнуть из суеты.


Евгения
ПУШНОВА
 
ХРИЗАНТЕМЫ
 
С осенью на «ты» поздние цветы.
Ах, какой «J’e taime»
В складках хризантем!
И они тебя, друг, не огорчат,
Несмотря на то, что слегка горчат.
Так слегка горчит пара нежных слов.
Так слегка горчит поздняя любовь,
Говоря о том, что давно прошло,
И что в погребке вызрело вино.
Не гадай на них, коль ромашек нет.
Я их помещу в лиственный букет,
И тебе его брошу на крыльцо.
Ты его прими, будто письмецо.
Он тебе, мой друг, должен передать,
Что нельзя ответ слишком долго ждать.
Что пора меня, грустную, согреть,
Песенку дождя вечерком подпеть.
Так что, поскорей, милый, приходи,
И гитару, друг, с полки прихвати.


Катерина
РИЗУК
 
* * *

Замовкло все…
                І птахи не щебечуть…
Велично в лісі.
                Й вітерець затих…
Ніде листочки
                навіть не шеберхнуть,
Мелодій осені
                заслухавшись святих…


Людмила
СВИРСКАЯ
 
* * *

Ты проснешься однажды с осенью в головах:
Юный твой ренессанс золотым увенчался барокко.
Осень – Пёрселл и Рубенс. А самое главное – Бах.
Чай с лимоном с утра или чашка ванильного мокко.
Ты привыкнешь. Поймёшь, что барокко твоё – навсегда.
Утверждается осень приметами, звуками, снами.
Каждый день опадает листва, как большая беда,
Что случилась не с нами…
Закури и глотни – в старом термосе чай с имбирём,
Чтоб ненастью внутри не давать ни малейшего шанса…
Счастье – вовремя скрыться тихонечко за ноябрём
И с листвою смешаться.


Павло
СИМОНЕНКО
 
ЄДИНА РОЗРАДА
(тріолет)

Зима, весна і літо – зовсім не мені,
Лиш осінь – то моя розрадонька єдина!
Я ніби заново народжуюсь в ці дні –
Зима, весна і літо – зовсім не мені!

В осінні ночі часто бачу уві сні
Своєї юності щасливої години...
Зима, весна і літо – зовсім не мені,
Лиш осінь – то моя розрадонька єдина

Хіба ж оці гаї й діброви чарівні,
Не розтривожать душу кожної людини,
Коли немов горять в багрянці й бурштині?
Зима, весна і літо – зовсім не мені!

Хоч менше вже тепла в небесній синизні,
І пору цю не любить вся моя родина –
Зима, весна і літо – зовсім не мені!
Лиш осінь – то моя розрадонька єдина!


Владимир
СПЕКТОР
 
* * *

Вечерний город в сквозном тумане,
И память улиц сквозит во мне.
Как осень, прячу каштан в кармане,
Каштаны гаснут – привет весне.

Каштаны мёрзнут, я вместе с ними,
Во встречных окнах зажглись огни…
Бульвары кажутся мне цветными,
И, словно листья, кружатся дни.


Ольга
СУРОВИЦЬКА
 
* * *

          Напередодні мокрих холодів...
                               Валентина Гришко

Люби мене в цій осені дощем,
напередодні бабиного літа,
коли воно свідомо прагне ще
замерзлу душу непомітно гріти.

Змиваються тривоги і жалі
під листопадове рукоплескання,
збуваються великі і малі
надії, плани, мрії, сподівання.

Вітрами восени мене люби,
поривчасто чи лагідно, неначе
потрібна свіжість їхня і тобі,
як визнання нових вагомих значень.

Мого життя годинник, мов піском,
пересипає і роки, і смисли,
і стверджуються літери рядком,
де істину несе відомий вислів:

«Повернеться все на круги своя»...
Сприймаю і приймаю... А надалі:
люби дощем в цій осені, бо я
любов'ю на любов відповідаю...


Виктория
ТИЩЕНКО
 
* * *

Осенний лист прилип к стеклу,
украсив бедную маршрутку.
Слетевший с клёна на углу,
он на окне – вторые сутки.

Да так и ездит взад-вперёд
родимой мимо рыжей кроны.
И клён его не узнаёт,
и он, увы, не помнит клёна.

И неужели – так же – я,
на памяти людей рыжея,
останусь только украшеньем,
покинув крону бытия?
 

Светлана
ШАТАЛОВА
 
ПОРА ОСЕННЯЯ – ПОРА ПЕЧАЛИ?
(по мотивам фразы Nil’a Stern’a
«Осень пишется буквой печали»)

 «ПОРА осенняя – ПОРА ПЕЧАЛИ,
 ПОРА ПОТЕРЬ, что пишем с буквы «П» –
 вы нам об этом честно рассказали,
 других вы слов выдумывать не стали,
 предавшись грусти на лесной тропе.

 Дождю навстречу я окно открою –
 вот капли времени летят – их не вернуть.
 Пора осенняя – пора ПОКОЯ,
 от буйства трав пусть отдыхает ПОЛЕ –
 в ПРИРОДЕ и в душе ПРЕКРАСЕН ПУТЬ.

 Безжалостное солнце ПОДОБРЕЛО
 и светит мягко, нежностью горя.
 И ПОЖЕЛТЕВШИЙ лист летит несмело
 к ему ещё не ведомым ПРЕДЕЛАМ,
 кружась, как ПЕСНЯ, в нотах октября.

 Но в чём же сущность той поры осенней,
 что все свои следы смела уже?
 В изменчивом ПОЛЁТЕ настроений,
 ветров, воспоминаний, вдохновений...
 В ПРОЗРАЧНОСТИ и в мире, и в душе.


Любовь
ШЕМЧУК
 
* * *

По слетающим с ясеня листьям
Барабанят дожди октября,
А в асфальтовой лужице чистой
Искупала свой лучик заря.

Дарит осень курьёзов моменты,
Преподносит сюрпризы опять…
Лист кленовый мне шлёт комплименты,
Пред которыми не устоять.

…Серебрится на жизни дороге
Седины украшающей нить…
Не судите меня слишком строго:
Лист осенний лежит у порога,
А я в осень вхожу, чтоб любить.

___________________________________________________
© Международная поэтическая группа «Новый КОВЧЕГ»
https://www.facebook.com/groups/230612820680485/