Перші публікації віршів Анатолія Вінника побачили світ якраз на шпальтах заводської багатотиражної газети «Знамя Дзержинки»м. Дніпродзержинська( нині Кам'янське) на початку семи десятих років минулого століття. Вірші, написані в різні роки, час від часу з’являлись в місцевих газетах. Друкувався в колективному збірнику поетів-дніпродзержинців «Весняний цвіт», альманахах «Ліра Прометея» Дніпродзержинського державного технічного університету, крайових журналах «Крила», альманасі «Стожари», Ювілейному літературному альманасі ЛІТО "Факел" (2013р.)
Автор книг «Пока в душе цветёт весна»(2006 р.), «Шляхами спраглої душі» (2009 р.), «Мініметаполірефлексії» (2010 р.), «Пока в душе цветёт весна» – друге видання (2011 р.).

   * * *
 Моя любов:
то ріки повноводні,
весняний подих,
настроїв струмки,
краси степів 
невичерпна безодня.
Моє кохання –
то єдина ти.
Моя любов – 
то батьківська оселя,
серед шляхів
єдина сонця стеля,
людських сердець осяяні сади.
Моє кохання:
Україно – Ти!
Моя любов –
то вічний шлях до Тебе.
І скільки пощастить
мені пройти,
ми вічно будем поряд.
Наче з небом.   
Бо з нами Бог
і віра назавжди.
 1971
 
* * *
 
В стоге сена
Запах сменный:
То душистый, то хмельной . . .
А чутьё,  как центр Вселенной, —
Всё во мне, в стогу степном.
 
И в душе мечталось, пелось
От бессонниц тех ночей.
И чего-то всё хотелось
от озёр и камышей…
 
Ночь темна.
Луна в веснушках
Зацепилась за сосну.
Млечный Путь в сребристых стружках
За собою влёк Луну.
 
Мне в житейской канители
То прочувствовать невмочь,
Отчего помолодеешь
За одну такую ночь.
 1971
 
* * *
 
Любов’ю зігрітий 
цілую світанки, 
і не беруть за вуха комарі.
Солодкий вітер,
вчувши забаганки,
розносить дивні
думи – димарі. 
Скуйовджене життя 
в любовних мріях 
заносить у новий 
незнаний світ. 
Спливає день 
в невичерпних надіях. 
на циферблаті — північ, 
на душі — зеніт.
 1975 
 
* * *
 
Мне счастье жить
     дано не от поэтов.
Но всё, что выстрадано
     каждым в час иной
И вылюблено было
     на рассвете,
Воспето ими,
   как одной судьбой.
 
 порой нам трудно 
  с юностью расстаться!
Её любовно ценим.
 Правду говоря,
Мы все в душе поэты.
 Это наше счастье!
Отчасти, счастье —
  им благодаря.
 
 
Нам жизнь дана, чтоб с не
      в вечность прыгнуть,
Не забывая звёзды
          взять с собой.
Ведь то глаза поэтов
          в звёздах стынут,
Долюбливая 
         этот шар земной.
 1971
 
 * * *
 
Я к вам пришёл вот по какой причине:
Наскучил мне притон страстей прохожих.
Вот погрузился я в прекрасную пучину
Портрета вашего, как живописец может.
 
Я не был грешником, серийным донжуаном.
Выслеживал свою любовь искомую.
Позвольте, если уж не поздно, но не рано
Мне быть для вас мольбертом, вам — иконою.
 1980
 
* * *
 
Предивна річ:
стовбичить ніч!..
А ми удвох з тобою
в коханні ніби потойбіч
зірок, часу, історії.
Все зачаїлося і спить.
Безгрішний час.
Безгрішна мить.
І тільки ми обоє
пливемо, зштовхуючи мить
в провалля часу мимохіть,
в любовному каное.
І вже не в перший раз
натомість
у Всесвіті, як у забої,
нас провокує підсвідомість
на те, що в чомусь
ми герої.
 1977

* * *
 
Весни милоокі!
Хто вас не жадає?!
Березневим кроком
сонечко вітає.
Птахи прилетіли
із чужих країв.
На кохання миле
скрізь лунає спів.
Парубки охочі
манять до любові.
Мнуть серця дівочі
на гарячім слові.
Доля розпочата.
Цноти — на міхи.
Молоді дівчата.
Молоді гріхи.
 1997
 
 * * *
 
Солодко дихати серед покосів,
Думку медову в'язати в снопи.
Світлі бажання, п'янкі, стоголосі
Хвилями линуть в безкрайні степи.
 
Солодко мріям здійматися в небо,
Даль вечорову за обрій плести.
Більше, їй-богу, нічого не треба.
Погляд знеморений морем краси.
 
Радісно серцю простори вітати.
Сонце сховалося за комиші.
Я повертаюсь захожим до хати.
Спати не можу… від щастя в душі.
 1976

* * *
 
Я помню старые трамваи
И очень старый граммофон,
И песни милого мне края,
Звучащие со всех сторон,
Места всех снесенных кварталов,
Как будто смытые дождём.
Неужто всё они сказали?
Исчезли тайны тех времён.
Ничто не вечно по природе —
Нам скажет разум, теребя
Больной душе одно и тоже.
И мысли эти сердце гложат...
А также то, что мы уходим,
Так и не высказав себя.
 1997