АЛЕВТИНА ЛЕГЕЩИЧ


* * *
Тебе знайшла немов бездомного щеня,
На Надбережній вулиці широкій…
Ти – несподіваність, що на початку дня
Змінила плин наступних років…
Десь вимальовувався твій бродячий слід.
Застряло місто в шумній атмосфері.
І марш свій зупинив невтомний світ…
Кремезні серця мого двері
Перед тобою відчинились. І алмаз
В твоїх очах прогнав краплини ртуті…
Не пояснити – сонце засвітило враз!
А скільки не вдалось збагнути…
За мною плентаєшся наче вірний пес…
Хто скаже: одне ціле ми чи пара?
Алмазний погляд підіймаєш до небес…
І диво – сонце із-за хмари!

* * *
Довгоочікуваний і гучний дзвінок,
Що потривожить тишу нерухому,
Нестерпно напрямляє плин думок
До батьківського саду і до двору,
Де мов у казці злагода і мир,
Де найніжніші ранки смарагдові…
Як щиро у дитинстві я любив
Хатину білу! І мені любові
Було достатньо, щоб дістати до зірок,
Як птах над Україною літати…
Довгоочікуваний і гучний дзвінок:
«Привіт, мої кохані мамо й тато!»


* * *
Безлюдне кафе… І рука у руці…
І поряд любов в сто процентів.
То радість, то сум розквітав на лиці
замріяних, вільний студентів.
У чашці остигнув вже чай з молоком,
проте закипає розмова:
– Так, люба… Сьогодні лечу літаком.
Прошу, не сумуй. Будь здорова!
Любов у очах і рука у руці…
Дід глянув із-під капелюха
на пару, промовивши: «Ну й молодці!» -
То дощ, то різка завірюха
у них на душі… І холодний вже чай.
Мов річка хвилини промчали.
Як тяжко буває сказати: «Прощай!»
І губи застигли в печалі…
Безлюдне кафе. Зупиняється час…
Самотньо. Так темно, так важко.
І стукає дощ у вікно раз у раз.
Дівоча сльоза впала в чашку…



* * *
Коли освідчувались у листах,
Не до вподоби, хоч і синій птах
Приносив їй жагуче послання
На крилах світлих на початку дня.

По телефону низку із зірок
Подарувати? – Лиш пустий дзвінок…
Забувся номер. Зник знайомий слід.
А нещодавно дарував весь світ…

І обіцянки… Й сонце у руках…
У клітці залишився синій птах.
Лиш холод. Не потиснули й руки.
Із нитки розлетілися зірки…

* * *
Шаленого кохання запалена цигарка.
Ми десь зсередини. Невпинно горимо.
Десь серед тютюну. Нестерпно палко.

Ми згоримо за мізерні хвилини
в сплетінні рук і поглядів, і губ.
А зараз… Просто дим ефірний лине.