Юлия Бережко-Каминская Киев
Обладательница Гран-при Второго Всеукраинского песенно-поэтического турнира «Рыцари слова»


ЯНГОЛУ

І знову так, як і було раніше:
Все на місцях, провітрені кімнати.
Мій Янголе, пробач мені за вірші,
Яких я не могла не написати.

Нарешті наодинці ми з тобою.
Затихло все зсередини і ззовні.
Затихло так, як поле після бою:
Усі думки ясні і послідовні.

І кличе чай мелісою, жасмином,
І надвечір`я лагідне і сніжне.
А поспішати, Янголе, куди нам?
Я надто втомлена. Я надто, надто грішна.

Усе так само. Хоч уже й не схоже
На те, яким воно було до літа.
І вечір зорі над землею множить.
І сніг ряхтить.
І далі треба жити.

* * *
Я живу між видихом і вдихом,
Там, де груди терпнуть від краси,
Де настільки урочисто тихо,
Що шепочеш: «Господи, єси!..»

Де незриме набуває форми,
Де первинну повертає суть…
Радістю найтоншою огорне,
Тою, яку хочеться збагнуть.

Де усе настільки чисте-чисте,
Що лишаєш вимите взуття.
Йти куди – між тисячею істин
До благої Істини – Життя.

Де усе, що визріло у слові –
Наливає незбагненним вірш.
Де душі так добре від любові,
Що тамуєш подих і мовчиш…

* * *
Інколи – тонко. Тонко – і страшно.
У грудях пульсує. Значить – жива ще.
Стрілка по колу кружляє поважно:
Краще - на гірше. Гірше – на краще.

Світ завмирає. Німіє. Біліє.
Янголи сходяться: «Здраствуйте, браття!
Чуєте в серці – поліритмія?..
Наче б то дзвін на великому святі».

Терпнуть світанки у росах жовтневих,
В головах сон стережуть полохливий.
Радосте? Відчай… Надія?.. Ну де ви?
Не полишайте! Усе ще можливо!

Жити! До трепету ніжно і чисто.
Жити! Творити і свято, і будні…
Сон проковтнувши, посапує місто,
Осінь тривоги виводить на лютні.

Все ще можливо. А значить так буде:
Довга дорога і радість, і сила.
Час зупиняється болем у грудях?
Ні, то – Любов пульсує по жилах.

* * *
Дощі, вітри… Чого в нас не бува?
Усе прийняти і – рушати далі.
Я оживаю на твої слова.
Я терпну на усі твої печалі.
Нічого стороною не пройде –
Усе крізь відстань будь-яку озветься.
І радісне, і грішне, і святе,
І те, від чого закипає серце.

МІЖ СНАМИ

Якось снами закапала очі:
Два коротких за ніч – от і все.
Перший сон – дотепер кровоточить.
Другий – сонце в долонях несе.

Перший сон – з прадідівських підвалів:
Глухо, вогко і страшно, і мла...
Другий – із абрикосових далей, -
Я ніколи ще там не була...

Перший– мрякою хлюпа, і місять
Босі ноги той сірий кисіль.
Чистотою блакитної висі
Кличе другий за тисячу миль.

Я між снами живу. Линву туго
Сни натягують, як тятиву.
Я від першого йду до другого...
Як над прірвою я живу.