Тамара Севернюк


Так тихо до тебе душа прийшла,
Тихесенько, та — навіки.
*
Не збілить втрата холодом чоло,
Бо що було, то все було — тепло.
*
Ми не навчені дихати.
Нема на чому вчитися...
*
Не губи голови перед тим, що — нетлінне,
Та не бійся упасти перед ним — на коліна.
*
Ох не однаково сумуємо всі ми
В години світла, сутінок, пітьми...
*
Хай заздрить нам і зірочка за склом,
Бо в серці — злам, але не злом, не злом...
*
Такі бліді міражні кольори,
А найдорожче тільки ними сяє...
*
Кімната. Стіни. Тінь. Тінь небуття.
А це — портрет. Одне живе життя.
*
Стемніло...
Божеволієм поволі ми
Без Мордовії, без Колими...
*
Була стара мета, не та було дороги,
Тепер дорога є — мета кудись пішла...
*
Преса:
Яку газету не візьмеш —
Одне і те ж, одне і те ж...
*
Кадр відродження:
Усі живі старики приходять на цвинтар
І заздрять — мертвим...
*
«На прю! На прю!»
А по злагоду — куди?
А за порозумінням — до кого?
*
Копи тебе гнів запалить,
Сядь і скажи собі: «Ви...»
*
Відносний привілей:
Ніхто не думає, де я,
Як я не думаю, де — хто...
*
Шукала слів. Знайшла мовчання.
А істина була між ними...
*
Небесний ранок. Сонце грає.
13 градусів тепла...
*
Дерево зрізане.
Пень засох.
Звідки ж тіні гілчасті?
*
Купити за гроші красу —
Однако, що випити море...
*
Латаття ряхтить сріблисте.
О, Боже!
Невже я вдома?
*
Волошки стоять на вікні —
І дихає в хаті поле...
*
Ці руки неприрученням хворіють,
І їм про вічність думати не страшно
*
А тих, що гідні чистої молитви,
На стертих сходах бачить тільки гріх...
*
Тоненький звук розбитого спомину
«Чому ти не світиш моїм очам?..»
*
Осінь позіхнула. Вітер остовпів:
І оце — пожежа?
Нудно, та хитро потягло димком..
*
Злякались трави пневмонії
І заховалися в твій шарф.
*
Ходила містом.
Заглядала в кожну підворітню.
Занотовувала почуття:
Доторк, надбання, втрати...
Знову: доторк, надбання...
І — по колу, по колу, по колу...
Хотілося кривизни.
*
Дивилася ті акварелі,
І в душі світав туманець ладану...
*
Цей вечір — для сіяння матіоли,
Ці сутінки — для найсолодших дум.
*
У церкві пахло м'ятою
І розкушеним воском перестиглого агрусу...
*
Я сьогодні зайшла в художній салон:
Ця картина не куплена.
Ніяк не продається.
Слава Богу —
Ще буде на що дивитися завтра...
*
Минуле заспокоїть, наче сон,
Та як у сні прокинути минуле?
*
У долонях пізнього тепла
Юний сніг прикинувся печаллю...
*
Стих Ваш голос,
І в кімнаті почали сходити квіти...
*
Сніг летить і тане. Як — життя.
*
Кому поставити свічу
За те, що ми ще не в прощанні?
*
Перша зустріч — це вже крок до розлуки.
*
Спочатку було Слово,
В кінці було Мовчання,
А загадка між ними
Назвалася — Життям.
*
Витік пісок. А годинник іде.
Прожито невидимі весни, літа, осені.
Зрима тільки зима. Вона — нескінченна.
*
Так довго чекалося зливи,
Що крапля одна обпекла.
*
У щастя — запах осені.
*
Вони стояли, сиділи, лежали в травах.
Трави росли, дозрівали, осипалися.
Тоді вони йшли через дим...
*
Гріх завжди шукає святих...
*
Ви — мій зелений листопад,
А правда, виявляється, дуже гарна...
*
Марнота в'яне, опадає.
Ікона — світиться в кутку...
*
Клацнула трубка. Закрутився шнур.
Крізь пустелю випадкової тиші
Перебігло уявне життя.
О, всесильні міражі близькості...
*
За вікнами пливе поволі час,
Як перехожі у осінніх пальтах...
*
Сколихнувся і застиг зелений галас.
Тихі висі... Обіймися і неси.
*
В лісі спав солоний подих чебрецю.
*
Вечірнє світло гасить денну втому.
*
Раптом обличчя твоє поясніло,
Тінь світляна перебігла устами.
Крила майнули над двором церковним.
Я озирнулася:
Скошене сіно сивий згрібав чоловік.
*
Втрата.
Стерпли вітри. Сполотніла весна.
Слово згубило голос.
*
А над лісом — стільки безмежу й лазурі,
А на пальцях — так пречисто від роси...
*
Серце слабке, але пам'ять міцна:
Не відбринить перетята струна...
*
І ти життям струні дай горду мову,
Як дихання життю земля передає...
*
Безкровні залишки краси
Забиті в мрії ілюзорні...
*
Це боляче було — на струни кидать душу
Й до світу промовлять порізами її...
*
Біжать за нами сутінки услід.
Благословен світанний обрис літ...
*
Нащо кличеш мене,
Як в очах твоїх порожньо й темно?
Чом в ту темінь пусту
Так вдивляється відгук сліпий?
*
Десь іздалеку — дзвін,
Сонце полудень перепалило.
Мерзнуть руки мої,
Безпритульні обійми тремтять...
*
Цілу ніч не вгавав цвіркун,
Ця розпука тяглась так довго,
Що на зустріч не стало сил...
*
Місяць промінь зламав об скло,
Темінь впала на гострий шпичок.
Серце скинулось: — Де ти? З ким?..
*
Пальці сплелись, як віти,
З яких облетіло літо...
*
Ніч берега, ранок ріки...
Далі — самотня свобода
*
В житті багато чудес.
Здається, упав і летиш в провалля.
Виявляється — ти просто летиш,
І це зветься — дотик...
*
Через дощі, листопади, морози
Котиться колесо вічного воза.
*
А я благаю Бога лиш про те,
Щоб залишив святим моє святе.