Закосичила доля - люби!
І журбі не корися, убога…
Та хоч що ти зі мною роби,
Та хоч як повертає дорога,
Заглядаю до неба - там грім,
І мінлива усмішка від хмари
У полон бере сонячний дім,
Насилає на мене злі чари.
Закосичила доля - люби!
Та чи можу з обіймів негоди
До Дніпра за водою піти
Задля моди, високої моди?
В очереті невтішна стою,
Заглядаю дівчиськом у воду...
І там бучу я долю свою,
Як не бачила краще ще зроду.
Очі, ніби зелена трава,
Попеляста кофтина простора…
У лілеях ії голова…
І край неба краплиною моря.
І чому в каламутній воді?
Глянеш - зовні така собі пані,
Я стою і не в змозі піти,
Щоб любити - хай навіть
востаннє…