Пам’яті Василя Стуса

Колись на нашій Україні
Поміж дібров, дубів і трав
Хлоп’я з’явилось, як перлина,
В чиїй душі горів пожар.

Пожар – за неньку Україну,
Пожар – за волю, за любов,
За чисте небо над колоссям,
За вірність, правду та добро.

Росло воно, як граб у пущі ,
І в земля корінь простягав,
Вбирав у себе все грядуще,
Натомість «слово» віддавав.

І став на ноги сокіл ясний,
І крила вгору простягнув,
І словом заклику до бою
Серця людей він сколихнув.



Настала ніч, темніє-темна,
І сокіл втрапив у капкан,
І засудили його скверни,
Щоб сокіл «слово» не писав.

Та він із тих, для кого воля –
Найбільше злато на землі.
І у кайданах вільний сокіл,
Він «слово» карбував в тюрмі.

То на свободі, то по тюрмах!
Як в клітці дике пташеня.
Вони ламали – він не гнувся!
Вони вбивали – він писав!

Він «слово» дав, а сам загинув,
За честь народу, за життя!
Вони святкують, що добили,
Та не почули каяття!

І зараз над його могилою,
Буває сокіл проліта,
І криком в небі волелюбним
Людей увагу приверта!

19.03.13


Голос

У день-дрімає, в вечір-сходить,
В ночі линає берегів.
Тих берегів чесної вроди,
Які від людства в даличі.

Ті береги цілують хвилі,
Повиті в ружій красоті,
І схили, золотом повиті,
Стоять незрушні у воді.

Він пориває все довкола,
І гласо каже у мені.
Минає ніч, вже ранок сходе,
І він стихає у душі.

А як проснеться, серце крає,
Немов від щастя застига,
І ночі чарівливі птахи,
Летять у вись під небеса.

Він напуває щедрим словом.
Він у душі немов борець.
Краса його – це чисте соло,
Немов єднання двох сердець.

І голос мій до тебе лине,
Він сильно в грудях проляга,
І сльози чисті неповиті,
Діток малих він напува.




Ті діти плачуть ревом диким,
Вони не знають, де їх дім!
Коли настане теє щастя,
Коли на світі буде мир?

А голос лине, дужче лине!
Він поривається у снах,
Малює все страшні картини -
Наступний день, він не настав!!!

І від страшного розуміння,
Душа здіймається огнем,
І серце рветься, як пташина,
Що дзьобом шкіру розірве!

Я дам тобі, пекельний світе,
Усіх барвистих кольорів,
Щоб тільки на усьому світі,
Не пролунав гарматний свист!

І на полотна білі віллю,
Усі нездійснені думки.
Врятуй нас, присвята Маріє,
І від грішного зборони!

Нехай засяє промінь ясний,
І у дзвіницях загуде!
На всі країни та народи,
Хай сонце золото проллє!!!
23.03.13


Я, Заерко Юлия, ученица 11 класса СОШ №32 г. Луганска.
На данном жизненном этапе, моим увлечением является поэзия. Пишу на украинском языке, ведь еще с самого детства, любовь к этой прекрасной речи, мне привила моя учительница. В моей жизни было немало увлечений, таких как изобразительно-прикладное искусство, музыка, вокал.
Я считаю, что человек должен развиваться всегда, совершенно неважно, сколько ему лет. Поэтому я открываю для себя что-то новое, что может принести удовольствие не только мне, но и окружающим!