ЯК ЗАВЖДИ…
Костенко Геннадій (Юрій Ош)
м. Суми


ВОНИ ІДУТЬ
До студентської акції
на Сумщині 2004р.

Вони ідуть,
хоч злобний вітер їх лякає.
На славну путь
їх Батьківщина надихає.
П р и с п і в:
Вставаймо всі! Вставаймо – разом скинем
підлоту в Україні дорогій.
Вставаймо всі і подихом єдиним
тебе відродимо, народе мій.
Ідуть на бій –
немов на бій святий при Крутах.
Лютує змій –
не спинить їх зміюка люта.
П р и с п і в.
І хай Ромни
запам‘ятають наші діти,
де без війни
терзали серце їм бандити.
П р и с п і в.
Вони ідуть
в столицю нашої держави.
В щасливу путь
Благослови їх, Боже правий.
П р и с п і в.

СОНЦЯ ПЕРЕДЗВОНИ

Темна ніч… А вітер так регоче,
ніби виють біси звідусіль:
сатана неначе кинуть хоче
у безодню чорну нас усіх.
На землі і в небі все принишкло
у чеканні добрих перемін…
Сонечко моє скоріше б вийшло
й пролунав проміння передзвін.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Та вже чутно сонця передзвони –
заховавсь в діброву хмурий сич.
Промінь помаранчево-червоний
переміг страшну і довгу ніч.

ПІСЛЯ НОВОРІЧЧЯ

Гойдає січень на березах
краплини срібного дощу,
а я сиджу уже тверезий
і прислухаюсь досхочу,
що гомонить в святковій тиші
мені старесенький приймач…
І на думки приходять вірші,
як променистий помаранч…
Минуло свято новорічне,
а з ним буремний рік минув.
Стоїть питання знову вічне:
невже Всевишній нас забув?
Що принесе сьогодні ранок?
Чи буде знов ні те ні се,
як помаранчевий серпанок
шалений вітер пронесе?

ЯК ЗВЖДИ…

Щодня на рани наші солі
сьогодні сиплять звідусіль –
жовтогарячої ми волі
зібрали радощі і біль.

Серця так бились щиро й радо,
палахкотіли не на жарт…
Та знову в нас колишня влада
з новою п’є на брудершафт.

А що ж робити нам, холопам?
І ні туди і ні сюди…
і помаранчевая попа
зосталась гола, як завжди.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
А може, нам сталити обух
пора в столиці й на місцях,
до правди щоб зробити спробу
прокласти справедливий шлях?

ҐВАЛТ

Здійнявся ґвалт по всій країні:
когось арештували в нас…
Чомусь забули люди нині
про справжній жах в недавній час.
У нашій «праведній» державі
людей вбивали, як курчат, –
немов прокинулись лукаві,
прокляті тіні яничар.
У тій страхітливій химері
ніхто не згадував Закон,
бо на його державні двері
було поставлено заслон.
Той час минув… А кляті тіні?
Куди чкурнули дикуни?
Можливо, всі на гільйотині
народом страчені вони?
Воно б отак повинно й бути,
якби… прокинувся Богдан,
та ми дозволили узути
в постоли драні весь Майдан…
І ось сучасні пустодзвони
зчинили ґвалт по всій землі,
заговорили про закони
і про свободу взагалі.
І вже волають на всі боки:
«Немає диму без вогню!..»
А журналісти, мов сороки,
розносять підлую брехню.
Отож, затихнуть всякі чвари
і ґвалти всі, немов содом,
якщо колишні яничари
стоятимуть перед судом.

КЛОН

Ну звідкіля воно звалилось:
то гнида рижа ще й мала,
то двометрове здоровило –
з одного наче джерела?
Чи, може, нам на волю Божу
заклонували політтип:
із гниди виростили вошу
і підняли на наш олімп?..
Така в нас вдача розпроклята:
кому – Давид і Соломон,
а нами правлять вошенята,
і верховодить ними клон.
А хто ж тому шепоче клону,
верховну клепку уставля?
Оті, що навкруги Сіону,
гадають, крутиться Земля?..

2004-2005 рр.