НЕ ВІДСТУПЛЮСЯ!
Костенко Геннадій (Юрій Ош)
м. Суми

Просипайся, мій народе!

Плинули вкраїнськими степами
темними дорогами віки…
І немов віки народ приспали –
розбудіть народ наш, козаки.
П р и с п і в:
Гей, панове, піднесем
червону калину
та й піднімем перш за все
нашу Україну!
Просипайся, славний мій народе,
скинь з плечей своїх великий сум,
на свою поглянь, народе, вроду,
на Вітчизни нашої красу.
П р.
Мати майбуття не будем доти,
єдності не буде доки в нас.
Дайте, українські патріоти,
у майбутнє нам дороговказ.
П р.
Хай на сході знову чорна хмара
вкрила млою світлу далечінь.
Батьківщину хмара не затьмаре –
Україні вернемо ми чин.
П р.
Доля в нас свободи дух не стерла,
розбудуємо життя нове,
і словам на зміну «Ще не вмерла…»
прийде свіже гасло «Хай живе!»
П р.

Малороси

Поглядають малороси
на Вкраїну свою скоса:
ніби їм вона не рідна
через те, що дуже бідна.

А якби була багата,
була б в неї повна хата
отаких синів і дочок,
що хохлами бути хочуть?

…Малороси, малороси,
доти будем голі й босі,
доки, вірте серцю, люди,
українцями не будем.

Чортам

Над українськими хатами –
чорти «червонії» з хвостами,
і ніч спустилася сумна:
тут бал свій править сатана.
Народ же… давній досвід має –
чортів за янголів сприймає,
чортам в долоні ляпотить:
щоб дурнем звали, аж кортить.
То що ж, чи прокляті ми Богом?
З чортами в нас одна дорога?..
Та марно тішитесь, чорти:
настане день, і суд святий
засудить вас на вічне пекло,
і сонце, що для нас померкло,
засяє знову в небесах,
і прийде радість, щезне страх,
проснеться люд, чорти лукаві,
бо стане Бог – єдиний, правий,
і зацарює на землі.
А ви… кипіть у власнім злі.

Не відступлюся!

Під Берестечком, Конотопом
я не зламався у борні…
Вікно пробити у Європу
то що ж завадило мені?
Та що казати про Європу…
собі я волю не здобув
(а як в Європу йти холопу?)
і мову мало не забув…
Чи долю мне мою хто в жорнах?
Чи сатана її пригрів?..
То злая сила – зрада чорна
моїх батьків-проводирів.
І за гетьманської ще влади,
коли гуляли козаки,
від тої «батьківської» зради
я так втомився за віки…
Але в змаганні за Державу
не відступлюся ні на крок –
ще маю силу моложаву,
бо український я народ!

До бою!

Налитий, мов яблуко соком,
місяць пливе уночі.
А вранці у небі високім
сонце ясне височить…
О Краю мій, любий безмежно!
Скільки у Тебе снаги!
Чому ж на землі незалежній
віють зневір’я сніги?
За Тебе зимового грудня
голос ми свій віддали,
а нам, наче пройдам приблудним,
давні кайдани дали.
Манкурти ще правлять Тобою…
Матінко! В час грозовий,
щоб знов не була Ти рабою,
знову до бою зови!

1994-1995 рр.