СЛОВА, СЛОВА…
Костенко Геннадій (Юрій Ош),


НЕ СПИТЬСЯ

Хіба заснеш тепер, коли
такий гармидер в Україні,
і нас до нього привели
вожді, що правлять нами нині.
Ще дехто хвалить до небес
новітню владу сановиту,
а я – немов безвинний пес,
своїм господарем побитий.
Я почуваюся, бува, –
неначе плюнули у вічі…
ну хай би раз, ну хай би два,
а то вже плюнули аж тричі…
Нові при владі в нас пани
та не дадуть державі раду:
ми знов вдягли старі штани –
лише матня сьогодні ззаду…
Отож, ніяк я не засну,
ну хоч убий – мені не спиться.
Чекати буду на весну –
можливо, дещо проясниться…

ПІДКОВА

Звучить весела музика в ефірі,
а в мене на душі печаль скребе:
не через те, що дні холодні, сірі
і хмари вкрили небо голубе.
А через те, що ближчає річниця,
коли Майдан над безвістю постав
і розцвіла здивована столиця
розмаєм помаранчевих октав…
Отож, є привід гучно святкувати
і бити в бубни за календарем.
Але ж чому не хочеться співати
і розливається на серці щем?
Тому що… ми до цього здавна звичні,
бо влада повертає раз у раз
до повних гаманців своє обличчя,
а спину, м‘яко кажучи, – до нас…
Отак… мов граємо у масть бубнову –
витягуєм винового туза:
ще вчора щастя бачили підкову –
отримали сьогодні гарбуза.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Звучить весела музика в ефірі
і викликає в серці гострий біль:
не через те, що дні холодні, сірі
і хмари вкрили неба голубінь…

СТРАТА

На неї накинули зашморг,
здавили за горло, мов пісню, –
зайшли наче в душу зашпори,
і серцю вже дихати тісно.
Вона передчасно конає,
моя Революція мила,
гаряча сльоза виринає –
дивитись на муки несила.
Тож будемо спостерігати,
як наша надія вмирає?
Я чую, сама Божа Мати
на другий Майдан закликає…

СЛОВА, СЛОВА…

Слова, слова… Нікчемні справи
на тлі таких високих слів,
в які я вірив – Боже правий! –
хоч навіть вірить не хотів…
Минув вже час пустого слова.
Лунають знов пусті слова,
словесна сиплеться полова –
аж задурілась голова.
Куди ж він гне, отой, що каже
пустопорожнії слова,
хоч прикрашає їх плюмажем?
Дізнаємось після Різдва?..
За давнім звичаєм, вважають,
здається, нас за лопухів
і нам на голову саджають
отой бур‘ян загальних слів.
Але мене ловити всує
у ту словесную матню:
моя душа не голосує
сьогодні за стару брехню.

«КУКУРІКУ»

Історія котиться вгору,
аж ген – мимо нашого двору.
І ми вже пізнали утому,
бо котиться все мимо дому…
А ми куди котимось, Боже?
Все кажемо: плем’я вороже
готує нам десь ланцюги.
Насправді ж завжди навкруги
самі ми собі вороги…
Звалилась нам з неба свобода.
Та ми чудернацька порода:
не цінимо Божую милість.
Тож править Вітчизною гнилість:
то – Лис, хитромудрий базіка,
то – розумом наче каліка,
тепер заправляє тюхтій,
але вже по-справжньому свій –
відомий сумський торохтій.
На владнім олімпі повсюди
сидять богоборчі іуди,
плетуть і плетуть павутину
на нашій землі без упину.
А наш вседержавніший півень
давно став з базікою врівень:
свого «кукуріку» співець,
сподіванки звів нанівець –
о Господи, хай йому грець!

ПАСКУДА

Дивлюсь на вирізки з журналу.
Давно й недавно це було…
І все неначебто помалу
переді мною ожило…
Зима. Хрещатик мітинговий
і помаранчевий Майдан.
Тече потік людський святковий,
мов на божественну йордань.
А на високому помості –
сам батько нації з дітьми.
Він вже прийшов сюди не в гості,
а царювати над людьми.
На другій вирізці я бачу –
присягу батько нам дає,
і люди наші ледь не плачуть,
як він до Біблії стає…
Усе з того, мов чудо, “блюда”
ми скуштували на ура.
А чудо те було не чудо,
а грандіозна мішура.
Тому сьогодні б я без суду
у лантух “батька” посадив
як Богом прОкляту паскуду
і в ополонці утопив.

ВИШНЯ

Поспіли вишні соковиті,
цвітуть на грядках огірки.
Мені ж так хочеться завити,
бо присмак на душі гіркий.
Ну, що мені червоні вишні,
і огірки мені ніщо,
як розперізались колишні
і мучать жінку ні за що.
Невтомна ця маленька жінка
взяла на себе той тягар,
знести що може українка,
бо має серце й божий дар.
І от її, мов стиглу вишню,
трясуть диявольські вітри,
косу зірвати хочуть пишну,
що їх неначебто ятрить.
Так дай же, Боже, мій Всевишній,
ясновельможний, дорогий,
оцій хоробрій жінці-вишні
всепереможної снаги.

ПТАШКА

Б’ється пташечка об грати.
Ворон пташечку клює.
Їй так хочеться літати –
хижий ворон не дає.
Ворон хоче вбити пташку,
цілить прямо в серце їй.
Збережи нам пташку нашу,
святий Боже дорогий.

2005 - 2011 рр.