КОСТЕНКО ГЕННАДІЙ (ЮРІЙ ОШ)

З початком нового навчального року їхня школа з семирічки стала десятирічкою. І у них з’явилася ціла низка нових вчителів. Були в школі й інші зміни. Наприклад, за пропозицією нового вчителя фізкультури у старших класах перед початком занять, після обід, ввели спортивну розминку. І тепер кожного дня посеред шкільного двору хлопці й дівчата парились під вересневим ще досить гарячим сонцем. Перед каре школярів завзято випинався вчитель фізкультури, показуючи, як саме треба виконувати вправи. Осторонь попід стіною шкільної будівлі стояли вчителі, спостерігаючи за цим різнобарвним видовищем. Закінчувалась розминка урочистою ходою до самого шкільного ґанку під маршову мелодію, що старанно награвав шкільний акордеоніст.

Тольку Стороженку серед нових вчителів одразу впала в око вчителька хімії Раїса Марківна, зовсім ще молода жіночка, нещодавня випускниця інституту. Невеличка на зріст, мініатюрна, чорнобрива і з пишною каштаново-шовковою шевелюрою та щедрим рум’янцем на щоках, ця красуля стала дивною феєю юнацьких мрій учнів-десятикласників. Только взагалі вважав учителів, особливо вчительок, особами іншого ґатунку, ніж решта людей. Йому й на думку не спадало, що це також чоловіки й жінки, такі ж самі, яких він щодня бачив навколо себе. Зокрема, раніше вчителька для нього ніколи не асоціювалась з жінкою, якою б вона не була – молодою чи старою, красивою чи так собі. Але тут був такий випадок, що не вкладувався ні в які його попередні уявлення. Коли хімічка, чарівна й тендітна, у туфельках на високих каблуках, бувало, йшла-витанцьовувала по коридору під час шкільної перерви, хлопці-старшокласники мимоволі підпирали спинами стіни, на мить завмираючи під впливом земної краси. Завмирав разом з ними й Только. Та вголос він нікому про свої чудернацькі мрії щодо Раїси Марківни і словом не обмовився.

Хлопець мучився в самоті. Прийде, було, додому зі школи, кине портфель на сундук біля вікна, впаде на своє ліжко, руки за голову й думає. І в тих думках доводив себе до солодкого шаленства, коли в голові порожньо, а тіло ніби напружується й кров несамовито пульсує. Тоді він підхоплювався й вискакував надвір, щоб охолонути від юнацької спеки, що розпирала йому груди.

Хлопчаки, які вже підросли до юнацьких мрій, безумовно, не залишали поза увагою й інших нових молодих вчительок у їхній школі. Наприклад, вчительку російської мови, яку вони позаочі називали «русалка». Висока, струнка, з цілою копицею золотавого волосся, ця жінка, й справді, мала такий вигляд, що не помітити її було неможливо. От і десятикласники помітили, як її вечорами проводжає їхній вчитель історії. Підстерегли, коли вони цілувалися у провулку, й почали підхихикувати на їхніх уроках… Та у Толька панувала в голові хімічка. Він марив нею. Скільки б тривало те марення, бог його зна, якби невдовзі не трапився отакий кумедний, а як добре поміркувати, то й не дуже кумедний, випадок.

Только жив з мамою та старенькою бабусею у будиночку, де були тільки одна кімнатка й кухонька. Тому гарно помитися там було неабиякою проблемою. Отож хлопець, коли став юнаком, вирішив щосуботи ходити до бані, що в їхньому селищі стирчала на бугрі над балкою за місцевим металургійним заводом. До речі, поблизу тієї бані був гуртожиток для приїжджих, в якому мешкали і неодружені молоді вчителі з їхньої школи. Тож якось суботнього вечора миється Только у тій бані. У приміщенні, крім вхідних, є ще одні двері, в самому кутку, завжди, коли мились люди, зачинені. Над тими дверима майже під самою стелею – віконце, почорніле від банних випарів. Не знайомі Тольку хлопці, що милися разом з ним і вже хотіли було йти вдягатися, раптом, пошептавшись, почали лізти до того віконця. Підсунули лавку, ставали один одному на плечі на лавці й зазирали у шибку. Потім з реготом бігали.

– Що там таке? – питає Только.

– Голі баби! – сказав довготелесий хлопчина. «Голі баби? Отакої!» – подумалось Тольку. Оті зачинені двері, виходить, вели до жіночого відділення бані. А він цього не знав та, власне, й не цікавився, що то за двері були. Коли ж цього разу хлопці пішли вдягатися, через якийсь час у чоловічому відділенні затихло і він залишився наодинці, йому теж закортіло зазирнути у те віконце. Стає він на лавку біля дверей і підплигує, та даремно – віконце досить високо. Хотів було стати на дверну ручку, щоб дістати очима до шибки, та й це не виходило. Отак підплигуючи, штовхнув він якось коліном двері, і вони несподівано… відчинилися. Взявся він рукою за ручку, відчинив двері далі, опинився на порозі жіночої бані і… остовпів. Уздовж лавок попід лівою від дверей стіною спинами до нього стояло декілька голих жінок і хлюпоталися у тазках. А прямо проти нього на лавці, опустивши голову до тазка, сиділа… Раїса Марківна. Гола-голісінька! З відчинених дверей, мабуть, потягло протягом, вона підняла голову і зустрілась з ним очима. Жінка здригнулася, швидко стулила ноги й руками навхрест закрила груди. Отак з витріщеними очима й розкритим ротом вона деяку мить дивилась на нього. А він – на неї. Голий учень і гола вчителька… Та ось хлопець, нарешті, второпав що до чого, ривком зачинив двері й подався до роздягальні. По якійсь хвилині він майже чвалом попростував додому. Зуби в нього цокотіли. Та не від лютневого холоду. А від остраху, що з ним тепер буде. «Про це нікому не можна розповідати… навіть матусі», – майнула в нього думка.

Наступного понеділка він зустрівся з нею у шкільному коридорі. Вона блимнула у його бік і одвернулась. Только зупинився, ступив до вікна і ніби замлів. Він почувався злочинцем, який зробив замах на Богиню…

До самого червня вони робили вигляд, що не бачать одне одного. На уроках хімії вчителька, правда, іноді викликала його до дошки, але не дивилась на нього. Тільки по завершенні десятого класу на шкільному балу Раїса Марківна підійшла до хлопця й стиха мовила:

– Надмірна цікавість до жінок, юначе, може далеко завести. Гляди…»

Только зачервонів, як рак від окропу, й мовчки опустив голову.