КАРБУВАННЯ ЗОЛОТОМ ДУШІ ЮРІЯ КИРИЧЕНКА

                                                                        Поетично існує на землі людина

                                                                                                                   Хайдеггер

    „Душа лиш розвиднить сутемінь олжі...“, – писав ще в середині 90-х уже відомий на той час поет Юрій Кириченко, що, як і Чеслав Мілош, лауреатом премії якого Юрій Іванович став у 2015 р., реалізував модель культури, в якій Поет собі ставить найвищу мету – порятунок і покращення людини і людства.

    Чотири дні: з 20 по 23 квітня ц. р. в Українському Домі на ХIII Київській міжнародній книжковій виставці в рамках проекту „Родинний альбом української історії“ звучали вірші класика сучасної української поезії Юрія Кириченка (1954 – 2015): „Іду на вогні“, „Сонячні дзвони“, „Балада української державності“, „Балада про шаблю і серце Морозенка“, „Хуртовинна балада“ та багато інших.

    Авторські видання (а їх понад 50!) представляла редактор-упорядник та біограф письменника Галина Шевченко. Вона ж, з легкої руки організаторів виставки, всі ці дні в літературному салоні проводила зустрічі з читачами, знайомлячи гостей та учасників виставки з творчим доробком автора. 

                                     ...Квіти червоні горять на снігу,

                                     Хто їх розсипав тут?

                                     Хто закривавив совість нагу?

                                     В змроках вона – редут...

                                     Квіти – горять, а сніги – метуть,

                                     Прийшлі з небесних стеж...

                                     Хто дарував їм зміст і мету,

                                     В котрої – жодних меж? – 

натхненно читала вірш Юрія Івановича „...Квіти червоні горять на снігу...“ пані Галина, а гіст виставки, художник Олена Климчук (воскова графіка), яка представляла свої, авторські, роботи в ці дні, доповнювала поетичне звучання сакрального Слова Майстра – художнім, малярським. До речі, більшість виданих книг Поета оформлені художником-графіком Василем Хворостом. Мабуть, тому й воскова графіка пані Олени, її червоні квіти, закономірно входили в часопростір, продовжуючи традицію, започатковану самим автором, акцентуючи, поглиблюючи кириченківські слова: А на душі – одна за всіх тривога:/ Чом чорні яблука тремтять в саду?..

                                    . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

                                    Сніг, доторкнувшись до змерзлих віт,

                                    Входить в баладний храм...

                                    Тут його, схоже, чекали знов,

                                    Тут він святий і свій...

                                    Слово, торкнувшись земних основ,

                                    Творить з тайн тепловій...

                                    Квіти червоні палять югу,

                                    Ніби кров із грудей...

                                    Хто поневажив їх біль і снагу,

                                    Котрий з людей?..  –

продовжувала читати рядки з вірша Юрія Кириченка Галина Шевченко.

    Приємною несподіванкою для присутніх гостей в літературному салоні було приєднання до текстів „золота душі“ Юрія Кириченка „золота голосу“ (сопрано) старшого наукового співробітника Національного музею Тараса Шевченка Людмили Остафієвої, яка виконала декілька пісень на слова Тараса Шевченка.

     Вочевидь, відбулося творення нового канону високої української культури, де в сучасному форматі з позитивною імідж-кампанією „відтворення пам’яті“ ефективними засобами, де все, що пов’язано з постаттю Юрія Кириченка (біографія, творчість, державні справи, досягнення та інше), увійшло до арсеналу „національної м’якої сили“ (Soft Power). Національна „Soft Power“, за словами Андрія Окари, має стати одним з атрибутів культурного і політичного суверенітету України.

    Політичні сили і широкі маси так чи інакше реагують на культурні контексти, сформульовані симбіозом митців та інтелектуалів.

                                                               Ганна Степняк-Лозинська, журналіст. 

25.04.2017р.,

м.Київ