ЮРІЙ КИРИЧЕНКО: „РОЗЧАХНУВШИ НЕБЕСА..." 

                                                            Історія свободи – це історія спротиву.

                                                                                                               Т.Вільсон

Юрій Кириченко, автор понад 50 книг, класик сучасної української поезії в книзі „Кисневе голодування клітин" (Дн-ськ, Журфонд, 2005) скаже мені, а значить всім, хто орієнтується на признану світом „розкутість мислі": 

              * * *

                                         Галі

...Навіть коли вже всерівно,

Голову тримаймо рівно,

Розчахнувши небеса...

Там – краса...

Все з любові. „Любов довготерпить, милосердствує, не заздрить, не величається, не шукає тільки свого, не радіє з неправди, але тішиться правдою..." – читаємо в посланні апостола Павла з Святого Письма. Поезія Юрія Кириченка вся з любові: і коли він пише „Трактати ніжності", і коли  робить останні художні ін’єкції для національного оздоровлення, для пробудження національної свідомості. 

                     * * *

                                                      Т. Сализі

...Щоб внукові кайдани не лишати,

Забудь про милість миршаву мишати:

У лева виростай, який за волю

Умре й відродиться, не вчувши болю...

Ввесь попередній масив поетичних книг Юрія Кириченка містить в собі драматичний відбиток подій, які переживає Україна, ціною неймовірних зусиль відстоюючи плацдарм розкорчованої свідомості. Хіба не з любові, не з болю за долю українців, поет закарбував золотом душі в літопис української історії одну з найтрагічніших її сторінок, апогей чекістської сваволі і безкарності. У вересні 2015-го, будучи лауреатом Міжнародної літературної премії „Золота шпага сатири з тризубом та алмазами з копалень царя Соломона" (2011), Юрій Кириченко напише на правах фейлетону „Баладу про два халати", де фіґурує тодішній начальник управління СБУ у  Дніпропетровській області генерал-майор В.О.Поярков:

…Коханій, милій шив я два халати,

Та на заваді стали пси-пілати:

Пани з дніпропетровської охранки

Оскалились: вези їй крам „з загранки"…

Я, може б, і привіз, та де взять грошей?

Це у чекістів їх, мов з псини вошей…

І як тут не згадати Михайла Коцюбинського: „Поезія на смітнику жити не може, а життя без поезії – злочин." Гроші. Це окрема тема. Поет Юрій Кириченко в лірично-іронічній трактовці образу сучасного Ходжі Насреддіна сказав і про фінансову ментальність, і про колорити Січеслава, і про злочини спецслужб на Придніпров’ї, і про ситий бізнес і хлопців з безпеки і т. д. 

А що вже на землі, у Січеславі,

Де й унітази контролюють браві

Чекісти з виправкою совковóю,

Які мандрують стежкою кривою…

Фіскалля, яке поки що у нас „незбориме", – чекістська аґентура, сексоти, стукачі, донощики. Шила, як не шила, швачка Світлана Тилик з Дніпровського центру професійно-технічної освіти туристичного сервісу (державний професійно-технічний навчальний заклад), що на Байкальській у Дніпрі:

Зробила жаба хід: так шити, мов не шити,

Охранці ж треба моцно прислужити?..

Покроїли, знеструмивши замовника,

А далі – ані руш: наказ полковника…

Це ж і не дивно, що в подібних (сервісних) навчальних закладах, традиційно, ще з часів Союзу, спеціальними органами (спецслужбами) велась і ведеться вербовка.

Вербувати – наймати, набирати людей на роботу (у давнину – і до війська). Новий тлумачний словник української мови. Київ, 2000. „Ой як же нас вербували, злоті гори дарували; а як же нас звербували, то в кайдани закували". Борис Грінченко. Словарь української мови. І том. Київ, 1996

Отож і я, читальники хороші,

Виходить, що не все ладнають гроші…

У світі, де чекісти правлять балом,

Свіча смердить не лише перегаром…

Мене – вербують… Я – відповідаю:

„Над блазнями я що? Хіба, ридаю?.."

Різниця тільки в тому, що в МДБ, КДБ вербували для роботи „за Родину, за Сталина", сьогоднішні ж – вербують для роботи на „ситий бізнес" під прикриттям „Родины", тобто України. Нам, вільним громадянам незалежної держави такі спецслужби потрібні? А Президенту, якому вони безпосередньо підпорядковані?.. Запитання без відповіді... А що ж з незавербованими свідомими українцями, які ґрунтуються на ідейному змісті таких ознак і понять, як розуміння своєї державницької й людської гідності та честі? Поет Юрій Кириченко:

...Не злякаюсь, не впаду в траву,

Підломивши немічні коліна

На догоду блазням з СБУ:

Ліра смертника – не мандоліна...

Недалеко час „обух сталить",

Розкуйовдить чуб з-під шапки-бирки...

...А сьогодні відчай перелить

Спробуй, слово, в дзвоники й сокирки...

2005р.

„Нам усім важко визнавати свою нездатність чинити опір системі, соціуму, не хочеться визнавати, що ми й досі є впольованим поколінням, – скаже про інтелектуальний роман Ольги Слоньовської „Упольоване покоління" (Київ, „Український пріоритет", 2017) к. філ. н. Н. Лапушкіна. – Страшні факти радянської дійсності (допити в КДБ, система доносів, безправність, зацькованість людини, самодурство влади, табу на власну думку) новим поколінням здаються чимось далеким і неймовірним, проте події останніх десятиліть доводять, що столітня зацькованість та прагнення до порятунку пристосуванством досить важко „лікуються", переданий від батька паталогічний страх, нездатність захищати себе ще довго будуть переслідувати нас." Поет Юрій Кириченко:

                    * * *

                                   Є. Сверстюку

...Як упослідився народ:

Братами зве чумних заброд...

Запродавшись за кусник хліба,

Не прагне Божих нагород...

2005р.

Певно, що не випадковим є перегук поетичної творчості Юрія Кириченка, Миколи Вінграновського, Євгена Маланюка з їх прагненням вселяти в українців віру в самобутність української нації, її непереможність, вимогою позбуватися комплексу безборонности з твердим переконанням в тому, що морально й расово ми один з найвартісніших народів світу. Юрій Кириченко:

УСВІДОМЛЕНА СУТНІСТЬ

...Раби – потрібні державі,

Аби штурмували дзоти...

Лиш нації – патріоти,

Мов брость калини тужаві...

Наша історія вже багато століть доводила світу, що саме громадськість йшла на випередження, об’єктивно і вчасно реаґуючи на всі загрози і виклики часу. Поети, письменники, філософи завжди випереджали політиків. Юрій Кириченко:

           * * *

                                      Галі

...Злом не потоптані, живі

Хоругви Роду бойові:

Одухотворені обличчя

Здолали змроки морові...

Аби „просвітлення упало на лоби" (Ю.Кириченко) дбає сьогодні й письменник О. Масляник зі Львова, подаючи на шпальтах „Української літературної ґазети" (№25 від 14.12.2018р.) матеріл „Юліан Головінський: воїн і месник", кому належить ідея організації українського національного спротиву-терору на чітких морально-етичних принципах, себто рішуча й жорстока відповідь на усі факти приниження гідності й вбивства українського населення. Мова йде про тих воїнів і месників, які б зачистили нашу землю від прокремлівської гримучої суміші каґебістів, феесбешників, сексотів, провокаторів тощо. „Держава за визначенням не може відкрито (Ізраїль, Росія – ще й як можуть!) знищувати наших ворогів... Суспільство мусить народити нового Довбуша чи Кармелюка... Чи народить? ... тут повинні діяти спецслужби. ... щоб було створено управління спеціальних операцій на зразок ізраїльського Моссаду. ... У Тель-Авів за досвідом не треба їхати. Варто вивчити тактику і стратегію Юліана Головінського."

             * * *

...Аби вбити Волю й Віру,

Щонайкращих – до Сибіру,

Щоб Народ в пітьмі віків

Не родив Кармелюків...

Юрій Кириченко, 2005р.

Саме про таку тактику і стратегію й говорив поет Юрій Кириченко, плекаючи надію на припинення „братовбивчих бруків в дні змарнілих прапорів". Він любив людей, бажав їм добра, йому боліли втрати на війні, його вело чуття Вітчизни: потреба в реформах і порядку, де владарює „єдність змісту і форми":

...Я – ворог СБУ... Я – лютий ворог

Охранки, де ґаздують упирі...

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

На її ниві не було б врожаю,

Якби не звироднілі байстрюки...

2015р.

Чи й посмів би в 2019-му комп’ютерщик однієї з київських міських бібліотек Марат Страковський сам по собі, без вказівки куратора (ймовірно подвійного аґента (-ки) Ізраїлю та Росії), де-факто керуючий створеною ще в 2007р. Всеукраїнською творчою спілкою „Конгрес літераторів України" письменниками Юрієм Капланом, Наталкою Околітенко, Данилом Кулиняком, життя яких обірвано несподівано і загадково, відкрито, цинічно, зверхньо нехтувати всім українським?! Не тільки Літерою, а й Духом української Літери в Україні, піддаючи сумніву подих і поклик європейської цивілізаційної свідомості Юрія Кириченка, де величний кодекс християнської моралі формує людські душі! Ось де й знадобилась би сьогодні робота фахівців створеного спецзагону з ліквідації внутрішніх і зовнішніх ворогів, як пропонує автор публікації в УЛГ.

Тому й актуальним до сьогодні, напередодні виборів Президента, залишається кириченківське:

…В державі дзеркал кривих – 

Звичайнісінький звих…

Якщо наплювати на все це,

Можна успішно жити – 

Приміром, як муха цеце,

На шмат сідаючи житній…

15.10.2009р.

м. Січеслав.

Поринаю за Юрієм Кириченком, за його поетичним мисленням в образах дідівської хати, козацького степу, рідного саду, лісу, гір, як духу одвічної стихії, сутність якої спрямована в загальне русло ґенетичного коду національної борні за право бути вільним народом.

Погоджуюсь з членом НСПУ Олександром Масляником, який посилається на сказане Томасом Вільсоном (28-м Президентом США, істориком, політологом, лауреатом Нобелівської премії миру 1919р.): від масштабності та інтенсивності національного спротиву прямо залежить повнота і об’єм отриманої свободи. 

                                          Галина Шевченко, журналіст, біограф поета Юрія                      

                                                              Кириченка, член Президії КЛУ, НСЖУ.

13 січня 2019р.

м. Київ, на Щедрий вечір, свято Маланки.