(Інтерв`ю Олександра Апалькова із Оленою Стефанишин.)

-Розкажіть про Вашу нову книгу, німецьку книгу «Бріф ан айнен дойчен фройнд». Чи правильно я вимовила назву?
-Так. Абсолютно.
-Я вивчала німецьку, у школі та виші. Одже, не даремно.
-Знання інших мов нікому не завадить. Хтось із великих казав: «Склільки ті знаєш мов – стільки раз ти людина…».
-Згода. Та, повернемося до Вашої книги. Про що в ній?
-Про кохання та про щастя.
-Ну, про це всі книги, мабуть. А ближче до теми?
-До збірки увійшло 13 коротких оповідань та нарисів. Більшість їх єднає проблема взаємин між українцями та німцями. В різних ситуаціях життя. У тому числі – у коханні. Книга – співбесідник, який не лестить нікому. Не лицимірствує перед читачем. Адже вона – книга. Її можна читати, а можна і не читати. Можна поставити на полицю, а потім перечитати. А можна – забути.
-Оповідання містять автобіограічність?
-Все, що писано, пережито, відчуто, перевірено на собі. Думаю, це стосується кожного письменника… А інакще, як?
-Я читала Вашу книгу «Нотатки про дружбу». В ній, нерідко, читаєш не дуже симпатичні пасажі до німців… Чи в цій книзі Ви писали про них лише на позитиві?
-Письменнику, так мені здається, слід виказувати – у даному випадку- виписувати свої судження незалежно від того, чи будуть гніватися його читачі, чи погоджуватися… Книга писана без хитрощів чи підлещування.
-Ну, гаразд. А як україномовному читачеві ознайомитися із творами цього видання? Чи це – щось суто для закордону?
-Чому ж! Більшість текстів публікувалося українською. Деякі з них – у десятках періодичних видань нашої батьківщини.
-І в яких? Назвіть, будь ласка!
-Приміром - насторінках журналів «Київька Русь», «Літературний Чернігів», «Дніпро», «Коліжанка», різних альманахів та газет, напириклад «Літературна Україна», «Укріаїна-Центр», «Літературна Громада», «Вісті», «Свобода» тощо. У мережі інтернету можна перечитати українською і деякі інші твори цієї книги.
-Ваша книг не «товста». Скільки в ній сторінок?
-Сто. Зазвичай існували і будуть існувати книги «товсті» і «худі». Це, шуткуючи, як їжа. А відомо, що жина їжа шкідлива… Не в обсязі сторінок сенс. Книга тоді варта свого призначення, коли її перечитуватимуть… А непростао –пробігати очима. Тому що, книга, яку прочитуєш двічі – глибше і значніше двох книг, прочитаних один єдиний раз… Про це писали ще арабські мудреці, працюючи для своїх країв... А погляньте, як нині змінилися, хоча б Арабські Емірати, Катар, Саудівська Аравія чи Кувейт…
-Чи можуть художні книги змінювати світ?
-Світ змінюється постійно, як кажуть «перманентно». І повсякчас ламаються рамки між епохами і різими художніми течіями… Чи будуть друкуватися книги, чи ні. Але, письменник, а за ним і читач, може у будь-який момент перейти кордони, межі, що віддаляють людей одне від одного… І повернутися… Дбати про свою країну треба! Як то кажуть: Нині і прісно і повсякчас.