Євген Бруслиновський, автор, котрий і нині мешкає у Каневі, спромігся ще у 1996 році створити альтернативний звичайному літочисленню власний календар. Вдалося йому і видати свій винахід.

Як завзятий письменник-максималіст, він спромігся ступити на шлях мінімалізму... і укласти 667 примірників.

Отак, одного дня (вже тепер далекого 1996 року) у столичній книгарні «Сяйво», що була тоді на Хрещатику, оторопіло споглядали відвідувачі на одну із полиць. А стояв там, усамітнено, некольоровий календар. Самий звичайнісенький, відривний родич різноманітних попередників: «народных», «хозяюшек», «женских»… Підкреслимо — стояв усамітнено, із зазначеною ціною у 1 000 $. Так, саме в одну тисячу доларів США!



Здавалося б, ну хто купить таке за таку? Втім, купували. Більше того, був розкуплений увесь наклад!!! Виявляється, не тиражі, а зміст та форма друкованого продукту мають вартість. Тож, старий пройдоха, пруський король Фрідріф мав таки рацію, застерігаючи, що великі тиражі — для великіх дурнів, а малі — по кількості мислячих голів на планеті…



Тоді ж Газета по-українськи стала чи не найпершим рупором того явища: «…Письменник зазіхнув на… зміну календаря. І зробив це з художньої точки зору довершено. Зроблений у формі радянського відривного календаря, текст Бруслиновського скасовує звичний для українців хід часу, починаючи «нову еру» від вибуху на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року. Відтак кожен наступний день — логічне продовження моторошного для нації дня. Письменник творить принципово оригінальну післячорнобильську хроніку, ”прописуючи” своїх героїв у вічному квітні 1986-го…»



Щоправда, оприлюднені в календарі твори, частиною вже бачили світ із сторінок журналу «Склянка Часу*Zeitglas». Із цим журналом Євген Бруслиновський щильно співпрацював. І, як талановитий автор, долучився до самої назви часопису та його першого логотипу. Саме тоді було й опробовано сприйняття його прози у німецьких перекладах. Пам`ятаю, скільки мені довелося робити варіантів німецькомовної мініатюри «Альбом двірцевого фотографа», аби передати його лаконізм та зберегти увесь сюр тексту. Адже відомо, — у перекладах тексти отримують нове життя. Інколи значно відмінне від долі оригіналу.

І ось — вісім текстів із славнозвісного календаря переклав польською мовою відомий польський поет, прозаїк та перекладач Богдан Задура. Він же уклав іх разом із творами ще двадцяти сучасних українських авторів у змістовній, трьохсот двадцяти сторінковій, антології «Wiersze zawsze sa wolne». Слід сподіватися, що перекладачу належитиме заслуга в адекватній літературній передачі українського слова. А звідси буде зростати чи падати інтерес до сучасного літературного процессу в Україні. Серед інших авторів збірки — Дмитро Павличко, Сергій Жадан, Володимир Цибулько, Олександр Ірванець т.і.

З чим і вітаємо польскомовного читача і нашу літературу!