ЮРІЙ КИРИЧЕНКО

                                                 Дорогі читачі!

Чому завжди, коли я виставляю свої вірші, у яких ідеться про злочини чекістів та їх аґентури, ви так жахаєтесь, соромливо відвертаєте очі від моїх текстів? Боїтесь? Чому? Адже на вулиці вже не 37 рік, і ми – Українська Соборна Незалежна Держава... Невже ГУЛАГи не позаду? Невже кров, пролита на майданах, не засвідчила: доба охранки Берії та Бенкендорфа канула в Лету? Вірші можуть бути різної якості, але знамена, під якими вони стоять, одного кольору: української честі і гідності... Чи не так, братове-українці? Будьмо! І Україна рано чи пізно упізнає в нас своїх синів і доньок! Морок виродження – не вічний! Час учитись прозрівать та бути!

                                                                                                           АВТОР

                            * * *                                            

…Час учитись прозрівать та бути,

А інакше, хто ми, в суті, є?..

Ми – не брути, душе, ні, не брути,

Світ, я певен, все це визнає…

Час учитись піднімать знамена

Понад зорі, понад німоту…

За Вкраїну – і Трипілля, й Мена,

Я їх чую в ніч оцю святу…

Час червоні скинути ікони,

І на покуть зводити живі…

Але знову пишуть нам закони

Ті, хто ніж тримає в рукаві…

Усвідомте, гнані і голодні:

Україна, в суті, в нас одна…

Як не переможемо сьогодні,

Зімкне знов над нами ніч мана…

Що з маною, кажете, робити?

Голіруч – не взяти, та мені

Бачиться потреба в дзвони бити,

І з сердець викрешувать вогні…

…Хто здолає скопище вороже?

Певно ж, не багамські солов’ї…

…Сходять дні на пси твої, вельможе,

Певен: вирвемо жало в змії!..

26.11.2015р.

                        ЮРІЙ КИРИЧЕНКО