ВІРШІ ЮРІЯ КИРИЧЕНКА ЧИТАЮТЬ 

             НА МАЛІЙ БАТЬКІВЩИНІ МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО

                                              Не перекреслить нікому сокирки у свят на межі:

                                              Галю, я знаю: душа лиш розвиднить сутемінь олжі...

                                              Стиглі дощі упадуть на зерно, що – в ріллі:

                                              Вірші зведуться і підуть – їх ждуть на землі...

                                                            Юрій Кириченко, „Поміж серцем і словом“

    Швидко домчало нас авто, доброзичливо надане директором готелю „Кооператор“ Юрієм Кругликом, де Максим Рильський в 60-х роках минулого століття зустрічався з вчителями,творчою інтеліґенцією України, а естафету продовжив в наш часкласик від поезії Юрій Кириченко, з Києва до літературно-меморіального музею-садиби М. Т. Рильського, присвяченого життю і творчості видатного українського поета-лірика, що міститься у приміщенні, яке належало родині Рильських,  розташованому у мальовничому степовому селі Романівка, яке простелилось вздовж річки Унави Попільнянського району на Житомирщині.

   Літературно-мистецький десант в складі Вікторії Колесник, директора Київського музею Максима Рильського; Галини Шевченко, біографа класика сучасної української поезії Юрія Кириченка; Романа Власюка, художника та викладача університету ім. М. Драгоманова; Наталки Сидяченко, доцента КНУ ім. Т.Шевченка, перекладача, дослідниці творчості Нобелівського лауреата Чеслава Мілоша (до речі, Юрій Кириченко – лауреат премії імені Чеслава Мілоша (2015)), Петра Адаменка, заступника директора готелю „Кооператор“ та нашого водія Олександра Лавриновича благополучно прибув 16 вересня ц.р. опівдні у Романівку, де цього дня святкували ювілей музею – 25 років!

     Вже на ґанку нас привітно зустріли завідуючий музеєм садиби родини Рильських с. Романівки Василь Когут та ст. науковий співробітник музею Лариса Панчук. А далі було знайомство з експозицією музею: вправно і професійно провела екскурсію Лариса Андріївна. У віддарунок – Галина Шевченко, будучи виконавчим директором Літературного фонду імені Павла Полуботка, який за життя очолював сам поет Юрій Кириченко, подарувала книги і прочитала вірші Юрія Івановича гостям і співробітникам музею-садиби родини Рильських. 

    Уважно і зацікавлено слухали вірші та розповідь біографа поета Галини Миколаївни про життя і творчість класика від поезії Юрія Кириченка учні та вчителі сільської школи в Романівці, яка носить імʼя Максима Тадейовича. „Історія повторюється, – говорила журналіст, член Конгресу літераторів України, книговидавець Галина Шевченко. – Якщо на фото 20-х років ми бачимо молодого Рильського серед колег, які практично всі були розстріляні, – розстріляне українське відродження, – то в наш час таємно і підступно „розпинають“ найдостойніших, найталановитіших, нескорених духом, таких як Юрій Кириченко, убитий у Дніпропетровську в грудні 2015р. Книги, залишені автором, як творча спадщина для вас, юних, – своєрідний храм Величі Духу народу, де крізь час і простір озивається до нас „Примножений вогонь“, винесений автором, ніби Господнє замення, у заголовок видання, висвячуючи серця і вуста сучасників на незглибиму жертовницьку Любов, перед якою нишкне, обертається в прах кривава суть лжепророка, супостата, відступника. Книги володаря сакрального Слова Юрія Кириченка, які сьогодні йдуть до вас, а це –  „Серце в сорочці з любистку“, „Кава з ворогами“, „Чорний шоколад – для білих мишей“, „Перевзування душі“, „Плацдарм розкорчованої свідомості“, „Перехід на передзимʼя“, „Вінчання в храмі болю“, – зворушують своєю виболеністю, задушевністю поезії, стверджують національну ідею, відтворюють історичний поступ України до незалежності, державності.“ 

     Відвідали цвинтар, де поховані батьки Максима Рильського – Тадей Розеславович і Меланія Федорівна, та брат Богдан. Помилувались розкішною липою на березі Унави, під якою Максим Тадейович блискуче перекладав з польської Адама Міцкевича „Пан Тадеуш“, мовою якого володів пречудово.

    Здавалося, вся природа і погода в цей теплий, по-літньому сонячний, день сприяє, за словами Івана Багряного, створенню дива в царині людського духу:  хоч і ненадовго у часі і просторі зʼєднались вертикальні шляхетні роди аристократів духу родини Рильських з одного боку і родів Радзивіллів-Ставарських-Кириченко – з іншого, „створивши для сучасників другий світ на мавпячій основі, затуливши ним вульгарний ґрунт, як купу гною, синіми волошками й червоними маками“. 

    „...Я не вірю у смерть героїв,/ Невмирущі вони... Я – знаю.../ Я – не вірю у смерть пророків, Україна яких зростила.../ Я – не вірю! Красі пропасти/ Не дадуть усміхнені люди.../...А якщо доведеться впасти,/ Інші вийдуть знов на етюди...“, – пророчо звучали рядки з вірша Юрія Кириченка, який читала Галина Миколаївна в шкільній аудиторії. 

   За словами Хайдеггера, поетично (не політично!) існує на землі людина. Це варто було бачити і розуміти! Майбутнє в України є!  

                                                                    Ганна Степняк-Лозинська, журналіст.

Київ, 17.09.2016р.