…Сім’я без Господа – лукавства чаша,
Сім’я без Книги – хлів, а не сім’я…
Вітчизна це не лише коням паша –
Самодостатність ваша і моя…
Юрій Кириченко (1954-2015)
Книги поезій Юрія Кириченка сьогодні в Україні актуальні та дуже своєчасні для студентів та викладачів вишів; учнів та вчителів шкіл, гімназій, ліцеїв; вихователів та дітей дитячих садочків; бібліотекарів та читачів.
Вражає феномен українського культурного життя на „Планеті Ді-Пі“ (Улас Самчук). З’ясовується, що при всіх жахах насильницької репатріації, за чотири роки (1945 – 1948) у Табірній Україні було відкрито 102 народні школи, 35 гімназій, 12 середніх шкіл, 43 фахові школи. Функціонували – важко повірити – 232 періодичні видання, вийшло 818 книжок. Активність самоорганізації українців як вияв вітальної сили. Тільки у британській зоні Німеччини з червня 1945-го по грудень 1947-го народилося в таборах 3609 українських дітей. Сьогодні в Україні смертність удвічі перевищує народжуваність.
Державна гуманітарна політика повинна ґенерувати нові смисли і контексти. Арґументи.
1.Спираючись на нетлінне Франкове: „Слова – полова,/ Але вогонь в одежі слова – / Безсмертна, чудотворна фея,/ Правдива іскра Прометея...“ та М. Коцюбинського: „Поезія на смітнику жити не може, а життя без поезії – злочин“, – вогонь в одежі слова класика від поезії Юрія Кириченка („Кожна літера – що факели живі...“!) має стати інструментом консервації і водночас постійної актуалізації суспільної культурної пам’яті. „...Вогонь в державі ікони / Безчестю не перейти...“, – напише в листопаді 2015-го Юрій Іванович. „Відтворення пам’яті“ у сучасному фоматі (біографія, творчість, державні та громадські справи постаті) має увійти до арсеналу національної м’якої сили („Soft Power“) і стати одним з атрибутів культурного і політичного суверенітету України.
2.Чехія, Словаччина і Фінляндія змогли створити свої повноцінні нації і держави тільки після того, як вони, пробувши приблизно 1000 років в повному полоні імперських, відповідно, німецької, угорської і шведської культур, зуміли цілковито визволитися від їх впливів. Здіснивши це, витворивши собі повноцінну, розвинуту в усіх важливих напрямках і сферах національну культуру, позбувшись ментальних постімперських комплексів залежності і другосортності, ці народи змогли стати дуже розвинутими, динамічними, дисциплінованими націями. У світі нема прикладів, щоб народ, який визволявся від імперського домінування, залишав собі мову і культуру свого колишнього гнобителя.(Науково-ідеологічний центр ім. Д. Донцова, Олег Баган).
3.У темі протистояння культур треба зрозуміти один великий і вічний закон: культури, як і, зрештою, мови постійно живуть у стані змагання, протиборства. Тобто розширення будь-якої культури, наповнення її новими потенціями і струменями, автоматично означає зменшення можливостей, життєвого простору сусідньої культури, якщо ці культури не розділені чіткими національними рамками. Якщо національні рамки не оберігають котрусь націю, то настає час стихійної конкуренції між різними культурами. Зрозуміло, що сильніша, багатша культура витісняє, звужує простір функціонування іншої культури. І на це нема ради.(Науково-ідеологічний центр ім. Д. Донцова, Олег Баган).
4.Культури відрізняються за рівнем експансивності: культури імперського типу – французька, іспанська, англійська, німецька, американська, російська, китайська, арабська, турецька, частково італійська, польська, угорська – виявляють набагато інтенсивніші методи і форми асиміляції інших культур. Вони мають свої ментальні переваги (психологічна схильність до домінування, велика доза нетерпимості до „інакшого“), здібність до мегапроектів, динамізм у продукуванні нового, вміло використовують силу держави, примус і дисципліну в просуванні своїх цінностей – всі їхні держави, попри зовнішні заяви, реально діють, як гігантські апарати з перемелювання інших народів і їхніх культурних ідентичностей і т. ін. (Науково-ідеологічний центр ім. Д. Донцова, Олег Баган).
5.Натомість національні культури інших народів різняться за рівнем опірності, який залежить від сили національного характеру, державної підтримки, рівня високої культури і наявної масової культури, від розвинутої мовної та інформаційної сфер, від наявності якісної еліти (інтелігенції). Тому рівень загрози перед наступом російської імперської культури, яка ще й до того має свідомість „рідності“ і „єдності“ з українством, що дуже ефективно працює на його асиміляцію та поглинання, є вельми високим; росіяни ментально не сприймають української окремої ідентичності, і тому сприяють і будуть сприяти всьому, що послаблює та розчиняє її.(Науково-ідеологічний центр ім. Д. Донцова, Олег Баган).
6.Щодо походження українців. Поет Юрій Кириченко, маючи вертикаль душі та дар її відроджувати, прокладаючи шлях крізь темні розірвані століття знизу і догори, несе читачу Слово-вертикаль – зашифрований код українського аристократизму, даючи відповідь на найактуальніші питання сьогодення: „Україна – колиска роду“!
КОЛИСКА РОДУ
…Україна – жива леґенда,
В її долях – віки й віки…
Мов пір’їнка вона легенька
І важка, мов материки…
Україна – колиска роду,
Невичерпність – її душа…
Я закоханий в її вроду,
Інша мрія не спокуша…
Батьківщина – одна… Я – знаю…
Її світло – без порівнянь…
Серцем в провесінь поринаю
І не прагну інших визнань…
Україна – не лише неня,
В ній – молитви Карпат, Дніпра,
Житній колос, пшениці жменя
І високість – в ім’я добра…
Бути сином її – за щастя,
А чого ще, скажи, тобі?
Йду до неї, мов до причастя –
Щонайщирішого в Судьбі…
21.01.2013р.
Археоґенетика, яка займається дослідженням ґенних структур людства, т. зв. гаплогруп, які відповідають за передачу спадкової інформації від предків до нащадків, науково підтвердила, що гаплогрупу R1а1 – східноєвропейську або арійську, було започатковано близько 10 тис. років тому на території сучасної України. Постійно проживав на землях сучасної України „вічно тутешній“ наддніпрянський корінний народ, якому в різні часи давали різні назви: трипільці, арії, кіммерійці, скіфи, сармати, гуни, анти, руси.
7. Зарубіжні лінгвісти вважають, що найімовірнішим місцем зародження індоєвропейських мов була територія Наддніпрянщини. Протягом тисячоліть корінний народ трансформував її в українську, в якій видатні лінгвісти поліглоти (поляк М. Красуцький, грузин М. Марр) з висоти своєї мовної ерудиції розгледіли те, що вона є найдавнішою серед усіх індоєвропейських мов.
8.Мова – основний генофонд нашої культури, і все залежатиме від того, чи зуміємо зберегти її в усьому історичному багатстві. Мова для нас, українців, – це не тільки засіб спілкування. За сучасних обставин мова – це й пам’ять, і честь, і гідність; для нашого народу мова – це саме життя. Бути чи не бути? Вирішується через життєвість мови, через свідомість її носіїв. Позбавити народ мови його – підірвати в ньому почуття власної гідності. Недорікуватим мусить почувати себе вживач суржику, отже, неповноцінним. Мова кожна – джерело творчої духовності; це той запас генетичної сили й краси, що його народ передає тобі, своєму синові, щоб ти був, щоб не став німим, безголосим. Ми не є і не повинні стати народом суржикової мови чи мови мертво декоративної. Маємо витворену протягом віків мову дивовижно багату, одну з найбагатших у світі, барвисту, запашну, розмаїту, здатну активно жити – розвиватись, придатну для найскладнішої художньої і наукової творчості. Злочином було б занедбати таке неоціненне духовне добро. Той, хто зрікається рідної мови, часто й не розуміє, що в цьому вже є елемент відступництва, елемент зради. А треба б йому це пояснити! Відділити підлих від темних. (Із „Щоденників“ Олеся Гончара.)
9.Тільки віра здатна повністю відродити український народ, дати йому силу світла й духовності, як це бачимо в геніальних прозріннях Кобзаря. Тільки віруюча людина постає перед нами очищеною, моральною, одухотвореною, як це бачимо в очах тих, хто натхненно виконує твори Веделя, Бортнянського чи Березовського... Досягти вершин віри, досягти внутрішньої чесності здатне лише мистецтво – більше ніхто.(Із „Щоденників“ Олеся Гончара.)
10.Там, де є українці, там завжди є мистецтво (Юрій Липа). Тільки очищене мистецтвом мислення при звільненні від рабства може дати розквіт свідомості (утямку, тями). Саме поезія Юрія Кириченка вчить нас найсвятішому – берегти правду – найбільшу дорогоцінність дійсного мистецтва, дійсного життя людини. Берегти і відроджувати рідну мову, традіції, історію, культуру.
11.Патріотизм властивий тільки тим і тільки такий цінний, для кого рідний край та його держава стали самоціллю, а таке почуття виникає не на основі do ut des (даю, щоб і ти дав (лат.)), не як дяка за одержану безпосередньо користь, а утворюється віками на ґрунті почувань, що викликав у багатьох поколіннях свій край, а з тих почувань матеріальні задоволення мають найменше значення. (Володимир Леонтович, письменник.)
Надходить час жертовної краси,
Любистку, м’яти, а іще – скорботи...
З лиману чуть гортанні голоси:
Душа земні вишіптує марноти...
17.09.2015р.
ЮРІЙ КИРИЧЕНКО
Галина Шевченко, біограф, редактор-упорядник, автор передмов та видавець 46 книг поета Юрія Кириченка, літературний критик, член Президії Конгреса літераторів України, Міжреґіональної Спілки письменників України, журналіст, член НСЖУ, кавалер ордена Святих Кирила і Мефодія.
Київ, 28 липня 2018р.
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.