До Міжнародного дня поезії – 21 березня

Вірші Павла Кашаєва

Переклад на українську мову – Людмили Черкашиної

                           ***

                        Світлій пам’яті Н. Нікуліної

За вікнами – грудень і північ. Мені не до сну.

Співають вітри, бо птахи відлетіли.
Всі думки про осінь минулу,або ж про весну...
У зошиті пам’ятнім все не відтілить.
Гортаю сторінки: з весни і до осені – мить.

А деж моє літо? У спаленім серці болить.

                    * * *
Пізно вже, пізно... Але пощастило –

Кохання неждане, можливо останнє...
Раною серце мене причастило.
І звідки та пісня – останнє кохання?

І звідки снага і невтомная сила?
Надія, мов ластівка, знову і знову
 В небо – до тебе, розправивши крила, –

Чекати, радіти єдиному слову.

            Розлучення
Розлучались. Все собі прощали:
Перший поцілунок, пір’ячко від крил
І пекучу ніжність, і пусті скандали...
Все життя згоріло в декілька хвилин.
Розлучались. Обмітали стіни,
Закут з павуками тільки й не пустий.
Рветься щось у серці наче павутини.
Боляче... О, Боже! Зможеш – так прости!

           Бажання
Тобі дощі, мов нагорода.
Як подарунок – осінь знов.

До саду йдем. Твоєї вроди
 І сад напитися готов,
Щоб у калини під снігами
 Живий вогонь не захолов...
Знов дощ пішов і йшов між нами,
Сміявся, щось тобі молов...
О, як жадав я небом стати
 І як хотів я стать дощем! 
Бодай на мить тебе обняти
дощем осіннім, як плащем...

            Нездійсненне
Не втілив, не здійснив я намір свій таємний,
Що схожий був на швидкоплинний сон:
Бажав свою створити Галатею...темний,
Як то зробив колись Пігмаліон.
Пройшов сім гір, сім скель,
та врешт знайшов свій камінь,
І до роботи – вабив ідеал!

Без сну, спочинку жив, 
віддав життя цій дамі –

І вже статуру вніс на п’єдестал,
припасти вже жадав до вуст вустами,
Щоб оживить прекрасную її...
Та задививсь на ту, що раз пройшла між нами -
Світ закружляв, замовкли солов’ї...
Рум’янець ніжний, сміх і погляд соромливий -
Мене чекала все життя вона?!
Єдина мить підступна, час один зрадливий,
І мрія - Галатея чарівна
 Не ожила... Чому? Я їй віддав чи мало?!
Невже їй, кам’яній, любові недостало?!