ЖЕНСКАЯ ЛИРИКА

Нина
ХМЕЛЬНИЦКАЯ

ЖЕНСКАЯ ЛИРИКА

Когда душа нежнее тела
И возраст – ягодка уже,
Когда причёска поредела,
И не стыдишься неглиже.

Лицо – под слоем макияжа,
И килограммов лишний груз.
На завтрак – тост и простокваша,
И чувства терпкие на вкус.

Потухший взгляд, тоска, заботы....
Быт надоевший – хоть реви!
Ты вдруг влюбляешься в кого-то
И расцветаешь от ЛЮБВИ.

ВАЛЕНТИНКА ДЛЯ ЛЮБИМОГО

Он и Она, и полная Луна...
В день Валентина пью бокал до дна –
За чудо встречи, за Любовь, за нас,
За каждое мгновенье, каждый час,
Подаренные Богом и судьбой.
Счастливый шанс – любимой быть тобой!

И Я ЗАМОЛЧАЛА...

Мечтала о счастье,
Препоны крушила.
От боли стонала,
Звала тебя, милый.
Отраву разлуки
Без меры черпала.
Судьбинушке клятой
Казалось все - мало!
Писала стихи и
Молитвы шептала....
Но Бог не услышал,
И я замолчала.

ТЫ ВИРТУОЗНО ИГРАЕШЬ СЛОВАМИ...

Поэту

Ты виртуозно играешь словами...
Точка, кавычки, дефис и тире.
Строки любви и сарказм эпиграммы –
Юное лето в седом декабре.

Россыпь метафор, эпитеты, рифмы,
Терпкая нежность лирических строк.
Стройный катрен для одних – парадигма,
А графоманам – полезный урок.

Брызги шампанского, взрывы оваций,
Письма поклонниц и зависть врагов,
Cтиль утонченный твоих декламаций
И обнаженность певучих стихов.

Бог одаряет талантом немногих.
У вдохновенья – извилистый путь.
Сердце бросая Эвтерпе под ноги,
Душу распять на кресте не забудь.

ЛИШЬ ТЕБЕ, ЛЮБИМЫЙ...

Никогда и никто
Не займет в моем сердце то место,
Что неведомо кем
Предназначено только тебе...
Людмила Кленова

О любви молю Тебя усердно я,
Господи, помилуй и прости!
Прояви, Всевышний, милосердие –
Сердце задыхается в горсти.

Расшалились бесы в полнолуние,
Раскололи свадебный бокал.
И разлука поступью чугунною
Нас ведет прощаться на вокзал.

Не найти спасительного джокера:
Жизнь – игра, где все предрешено.
Миг любви – удар электрошокером.
Нить судьбы кружит веретено.

В сердце свято место предназначено
Лишь тебе, любимый... В темноте
Звездочка надежды замаячила –
Расплылась кругами по воде...

БАСНЯ О ЛЮБВИ

Любовь – это... (вставьте ненужное слово)...
Николай Лобанов

Пытаясь Любовь обозначить словами,
Мужчина руками доказывал даме,
Что грешное чувство для тела приятно,
Что нужно войти и вернуться обратно.

А дама внимала, скрывая смущенье,
Ему помогала по мере хотенья.
И скоро они разохотились так,
Что крышу снесло и поехал чердак.

Мораль этой басни проста и сурова:
Не нужно руками озвучивать слово.

С ТОБОЙ МЫ СЪЕЛИ СОЛИ ПУД...

С тобой мы съели соли пуд,
Ломая жизни хлеб на части.
Во времена суровых смут
Мечтали о любви и счастье.

Стихи шептали по ночам,
Кормили чаек на причале.
Душевный разгребая хлам,
О бытие земном ворчали.

Услышав колокольный звон,
С надеждой глядя в поднебесье,
Невольный подавляли стон
И верили в благие вести.

С тобой мы съели соли пуд...

ПРИКОСНОВЕНИЯ ЛЮБВИ

Прикосновения любви –
Дрожанье губ и нега взгляда.
Двух душ свиданье – визави
В безмолвии ночного сада.
Пульс учащенный – в унисон,
И хриплый стон, как эхо страсти.
Любовь – загадочный из снов,
И мы в его волшебной власти.

ВО СНЕ РОЖДАЮТСЯ СТИХИ...

Во сне рождаются стихи...
Как бабочки порхают строчки,
Слова меняют оболочку,
Но мысли, спрессовавшись в точку,
Очистят суть от шелухи.

Во сне рождаются стихи –
Ростки уснувшего сознанья.
Господь! Чела коснувшись дланью,
Прими поэта покаянье
И отпусти ему грехи.

Во сне рождаются стихи...
Из поднебесья, ниоткуда.
Становится обычным чудо:
Из драгоценных изумрудов
Плести поэзии венки.

Во сне рождаются стихи.
Под звездным покрывалом ночи
Их слог изыскан и отточен.
От бытия ты обесточен,
Плывешь без страха за буйки.

Во сне рождаются стихи –
Святое таинство и мука.
От вожделенья до разлуки,
От радости до серой скуки –
Живого слова родники.

Во сне рождаются стихи –
Кастальского ключа мотивы,
Эвтерпы дух и нрав игривый.
Взметнет Пегас златою гривой
В миг зарождения строки.

Во сне рождаются стихи...

___________________
© Нина Хмельницкая

ЖІНОЧА ЛІРИКА

Коли душа ніжніш за тіло,
І вік став ягідкою вже,
І трохи зачіска зріділа,
І вже не сором негліже.

І макіяж кладеться товсто,
І дещо зайва вже вага,
І снідаєш – кисляк із тостом,
Й панує в почуттях нудьга.

Вже погляд згас… Турбот чимало…
Набридлий побут – жах без меж!
Та раптом в когось закохалась–
І від КОХАННЯ знов цвітеш.

ВАЛЕНТИНКА ДЛЯ КОХАНОГО

Він і Вона, і Місяця овал …
В день Валентина п’ю до дна бокал –
За нас, за диво-зустріч, за Любов,
За кожну мить, за час, щò вже пройшов,
За все, щò в долі Бог нам дарував.
Щасливий шанс – щоб ти мене кохав!

Я ЗАНІМІЛА…

До щастя рвалась,
Перешкоди ламала.
Стогнала від болю,
Тебе прикликàла.
Отруту розлуки
Без міри черпала.
А доленьці клятій
Здавалось, що мало!
Я в віршах жила
Й молитвú шепотіла…
Та Бог не почув мене –
Я заніміла.

ТИ З ВІРТУОЗНІСТЮ ГРАЄШ СЛОВАМИ…

Поетові

Ти з віртуозністю граєш словами…
Крапка, лапки, і дефіс, і тире.
Вiрш про кохання, сарказм епіграми –
Молодість літа і в грудні не вмре.

Розсип метафор, епітети, рима,
Терпкість і ніжність ліричних рядків.
Стрункість катрена комусь – парадигма,
А графоман би повчитись зумів.

Бризки шампанського, вибух овацій,
Сотні прихильниць і злість ворогів,
Стиль твоїх витончених декламацій,
Чарами віршів оголений спів.

Рідко хто має таланти від Бога.
І у натхненності – звивиста путь.
Кинувши серце Евтерпі під ноги,
Душу віддати на хрест не забудь.

ЛИШ ТОБІ, КОХАНИЙ…

Про любов молюся щиросердо я:
Господи, не дай нам одкоша!
Низпошли нам знака милосердного:
В пригорщу затиснута душа.

Біси-пустуни при повнім місяці
Наш весільний скинули бокал,
І розлука, гіршого провісниця,
Нас веде прощатись на вокзал.

І немає рятівного джокера:
Ми в житті – приречені раби.
Мить кохання – вдар електрошокером.
Веретено крутить нить судьби.

В серці місце святості призначене
Лиш тобі, коханий… В темноті
Зірочка надії замаячила –
Розплилась кругами по воді…

БАЙКА ПРО ЛЮБОВ

Любовь – это... (вставьте ненужное слово)...
Николай Лобанов

Мужчина, в словесній заплутавшись гамі,
Руками доводив Любов своїй дамі:
Що гріх у чуттєвості тілу приємний,
Ввійти й повернутися – зиск тут взаємний.

А дама, цнотливість відкинувши вдало,
У міру бажання йому помагала.
Їм так таланило в любовних ділах,
Що в них вже знесло і горище, і дах.

Мораль тут сувора й проста стопудово:
Не треба руками підмінювать слово.

МИ РАЗОМ З'ЇЛИ СОЛІ ПУД…

Ми разом з'їли солі пуд
І хліб життя ділили часто.
В лихі часи суворих смут
Кохання пестили і щастя.

Шептали вірші уночі,
Корм нèсли чайкам до причалу.
Із душ непотріб гребучи,
Щось про буття земне бурчали.

Церковний дзвін почувши ледь,
Ми в небеса дивились чисті,
Невільний стогін гнали геть
І вірили у добрі вісті.

Ми разом з’їли солі пуд...

ЛЮБОВІ ДОТОРК

Любові доторк – бунт в крові,
Тремтіння губ і очі млосні.
Двох душ запраглих візаві
В нічного саду тиші росній.
Пульс почастілий – в унісон,
І стогін, пристрасті відлуння.
Любов – це загадка і сон,
І в ньому ми з тобою юні.

ВІРШ ВИНИКАЄ УВІ СНІ…

Вірш виникає уві сні...
Рядки злiтають так раптово,
Змінило оболонку слово,
Але думки за власним зовом
Суть очищають у вогнi.

Вірш виникає уві сні –
Росток свідомості поснулий.
Торкнись чола, мій Боже чулий,
Звільни поета від намулу
Й прости провини потайні.

Вірш виникає уві сні…
З-під неба, із якогось звиву.
З’являється звичайне диво:
Поезії вінок грайливий
Смарагди красять осяйні.

Вірш виникає уві сні.
Під зірковим покровом ночі
Він бути вишуканим хоче.
І ти пливеш, закривши очі,
Згубивши страх, в незнані дні.

Вірш виникає уві сні –
Сакральне таїнство і м?ка.
Від хтивості і до розлуки,
Від радості і до розпуки –
Криниця слів без маячні.

Вірш виникає уві сні –
Кастальських чистих вод мотиви,
Евтерпи звичай, дух грайливий.
Пегасова метнеться грива
В миттєвість творчої борні…

Вірш виникає уві сні…

______________________________________
© Переклади з російської Михайла Лєцкіна