К 140-летию Александра Олеся

Олександр

Олесь

* * *

Душа в росі тривожних сліз,
Душа тріпоче у чеканні
Незнаних бур, незнаних гріз,
Душа не диха в запитанні,
І так непевно, тихо скрізь.

І що назустріч їй іде?
Я знаю: грім пошле удари,
Але вгорі крізь чорні хмари
Сміється сонце золоте
І рій надій нових гуде!

* * *

Уймають болі єдині сни,
У сні лише мій біль стихає, –
Ні зір, ні сонця, ні весни
Без краю рідного немає.

Тут не співає ліс пісні,
Казок тут струмінь не шепоче,
Тут не сміються дні ясні,
Тут не чарують сині ночі…

__________________________

* * *

Душа в росе тревожных слёз,
душа трепещет в ожиданье
незваных бурь, незваных грёз.
Душа не дышит, вопрошая,
и не уверен, тих вопрос…

И что навстречу ей идёт?
Я знаю: гром пошлёт раскаты,
но, несмотря на тучный гнёт,
смеётся солнце и в закате
и новый рой надежд ведёт!

* * *

Снимают боли только сны,
Во сне лишь боль моя стихает…
Ни звёзд, ни солнца, ни весны –
Без родины всё смысл теряет.

Здесь лес мне песен не поёт,
Ручья не слышу говорочек,
И ясный день свой смех не льёт,
Не очаровывают ночи…