Йоганн Вольфганг Гьоте

ПОБАЧЕННЯ І ПРОЩАННЯ

Душа горить. Коня сідлаю –
І мчуся ген – тобі навстріч!
Пройшовся вечір вже по гаю,
І поміж гір зависла ніч.
І дуб, туманом оповитий,
У гордій спав самотині.
Стоока темрява крізь віти
Погрозу зичила мені.
Гойдався місяць напівсонно,
А хмари сунули навкруг.
На крилах вітру відгомони
Прилинули й лякали слух.
Нічні копичились примари…
Та мужньо я усе долав
І серця радісні удари
В шаленстві тім не рахував.
Тебе побачив я, мов диво, –
І радості нема кінця.
І поєдналися щасливо
В одному поруху серця.
Трояндами квітують весни…
Я так до цього щастя йшов,
Прохаючи в богів небесних
Цю незаслужену любов!
Серед цілунків час прощання
Я так помітити й не встиг.
Яке ж солодке це кохання
В обіймах трепетних твоїх!
…Ти вже пішла, а я ще мріяв,
Коня сідлати не хотів…
Коханим бути – щастя вияв!
 Кохати – справжній дар богів!

____________________________________

© Переклад з німецької Михайла Лєцкіна