Юлия

ОЛЬШЕВСКАЯ

СУДЬБЫ НЕСЛЫШИМОЕ СКЕРЦО

Судьбы – неслышимое скерцо...

Принцессою – в огромной зале,

Я слушаю удары сердца

На Вечном Северном вокзале.

Прощаюсь вновь – с Вокзалом Южным...

Лишь ветра росчерк – за плечами...

Не буду больше – и не нужно –

Я расшифровывать печали

Твои... Непрошеная Повесть

И чья-то тень в зелёных створах,

Тот – в пустоту летящий поезд

И задыхающийся ворох

Сиреневой грозы – над нами,

И первый шаг, ещё несмелый,

Сквозь облака, и мглу, и пламя,

Куда взлетает, улетела

Душа.

__________________

© Юлия Ольшевская

НЕ ЧУТИ ЗОВСІМ ДОЛІ СКЕРЦО

Не чути зовсім долі скерцо…

Принцесою – в великій залі

Я слухаю удари сėрця

Тут, на Північному вокзалі.

З вокзалом кінчено Південним…

Лиш за плечима – вітру втома…

І не потрібне вже буденно

Сум розшифровувать нікόму

Твій особистий… Повість втечі,

І тінь чиясь крізь зелень саду,

І потяг – просто в порожнечу,

І у задусі вся громада

Грозѝ бузкової – над нами,

І перший крок, іще несмілий,

Крізь полумˋя, крізь млу з валами,

Куди злітає… вже злетіла

Душа.

_____________________________________

© Переклад із російської Михайла Лєцкіна