Ліна 

Костенко

* * *

Сосновий ліс перебирає струни.
Рокоче тиша на глухих басах.
Бринять берези. І блукають луни,
людьми забуті звечора в лісах.

Це – сивий лірник. Він багато знає.
Його послухать сходяться віки.
Усе іде, але не все минає
над берегами вічної ріки.

Світає світ в терновому галуззі.
Кладуть вітри смичок на тятиву.
Десь голос мій шукає моїх друзів,
і хтось чужий кричить мені: ау!

І знову тиша. Лиш блукають луни.
Крізь день, крізь мить, крізь душу, крізь віки.
Сосновий ліс перебирає струни
над берегами вічної ріки…

* * *

Сосновый лес перебирает струны
Рокочет тишь на бархатных басах.
Поют берёзы. И блуждают луны,
людьми забытые вчера в лесах.

То – древний лирник. О, он много знает.
Его послушать сходятся века.
Проходит всё, но нет, не исчезает
у берегов, где вечная река.

Рассвет сияет в терена сплетеньях.
Кладут ветра смычок на тетиву.
И где-то голос мой, что ищет близких,
И кто-то незнакомый мне: ау!

И снова тишь. И лишь блуждают луны.
Сквозь день,
сквозь миг,
сквозь душу,
сквозь века.
Сосновый лес перебирает струны
у берегов, где вечная река.

________________________________________
© Перевод с украинского Надежды Фурзенко