Ліна 

Костенко

* * *

Сосновий ліс перебирає струни.
Рокоче тиша на глухих басах.
Бринять берези. І блукають луни,
людьми забуті звечора в лісах.

Це – сивий лірник. Він багато знає.
Його послухать сходяться віки.
Усе іде, але не все минає
над берегами вічної ріки.

Світає світ в терновому галуззі.
Кладуть вітри смичок на тятиву.
Десь голос мій шукає моїх друзів,
і хтось чужий кричить мені: ау!

І знову тиша. Лиш блукають луни.
Крізь день, крізь мить, крізь душу, крізь віки.
Сосновий ліс перебирає струни
над берегами вічної ріки…

* * *

Сосновый лес перебирает струны.
И тишь рокочет на глухих басах.
Блуждает эхо, как людские думы,
потерянные вечером в лесах.

Се – сивый лирник. Ведовство мелодий –
чтобы послушать – сходятся века.
Пусть всё идет, но разве всё проходит
там, где струится вечная река?

Идёт в терновник свет, как робкий нищий.
Кладут ветра смычок на тетиву.
Моих друзей мой голос где-то ищет,
и кто-то чуждый мне кричит: ау!

И тишина. Лишь эхо – словно думы.
Сквозь день, сквозь миг, сквозь душу, сквозь века.
Сосновый лес перебирает струны
там, где струится вечная река…

_______________________________________
© Перевод с украинского Евгения Пугачёва