Эмилия

ПЕСОЧИНА

БЕРЁЗОВЫЙ СНЕГ
 
Снег идёт... Берёзовый, ромашковый,
Занавесив тёмные столбы
Вдоль дорог пустых. Одной отмашкою
Разрешили свету белу быть.
Белу, а не чёрну и коричневу!
Ясну, а не тёмну и сырý!
Замели горчичные, коричные
Листья, иглы рыжие в бору...

Сыпали черешневым, жасминовым
Цветом, добавляли вишен, слив
Лепестки, и перья лебединые
Полными охапками несли
И бросали на сады и рощицы,
На смурные абрисы домов,
Будто наверху единым росчерком
Выпустили птиц из облаков
На свободу, на края озёрные,
На поля, прогалины, луга.
Где вчера лежали копны чёрные,
Нынче встали белые стога.

Вьюга состоит из мелких веточек,
Словно лес берёз стоит кругом.
С неба сыплют миллионы весточек
О хорошем, светлом, дорогом,
Объясняют: всё не так уж плохо и
Вовсе нет в отчаянье нужды.
Птицы замирают над дорогою.
Лепестки ложатся на пруды.

Спохватившись: а не слишком много ли? –
Прекратили с неба снегопад.
Землю озабоченно потрогали:
Да, пожалуй, хватит... Пусть поспят
Этой ночью все, как дети, счастливо...
Для того и был подарен снег...
Сонный мир укутали участливо,
Чтоб не простудился он во сне.

Слышно, как на небе всходят звёзды, и
Тишина такая, что – не тронь!
Светится в окне немой огонь,
И молчат пространства межберёзные...

__________________
© Эмилия Песочина

БЕРЕЗОВИЙ СНІГ
 
Сніг іде… Ромашковий, березовий,
Темні позавісивши стовпи
Вздовж доріг пустих. Махнули жезлом – і
Світ нас білизнòю засліпив.
Бути світу білим – не коричневим!
Ясність лити, а не тьму сиру!
Намело замети над коричною
Глицею та листям у бору…

Сипало черешневим, жасминовим
Квітом з пелюстеками вишень, слив,
І багатством пір’я лебединого
Бір зимовий гордо забілів
Разом із гаями та садочками,
Й на будинки влігся снìжний шар,
Ніби нагорі єдиним розчерком
Клин пташиний випустили з хмар
У краї з озерами й ставочками,
На поля, прогалини, луги.
Де копиць ряди чорніли точками,
Нині білі висяться стоги.

В заметілі сил білити вистачить –
Ніби ліс беріз шумить-гуде.
З неба сиплються мільйони вісточок
Про хороше, світле, молоде –
Що не так багато в світі пòгані
І впадать у відчай не з руки.
Птиці завмирають над дорогою.
Пелюстки лягають на ставки.

Спохопившись: перебрали, може, ми? –
Перекрили снігопаду путь.
Землю перемацали стривожено:
Так, достатньо, мабуть… Хай заснуть
Всі щасливо, без морозу лютого…
Ради цього й посланий був сніг…
Сонний світ турботливо закутали,
Щоб не застудився уві сні.

Небо все зірками підперезане,
Й тиша скрізь така, що – ані-ні!
Вогник світить німо у вікні,
Й прòстори мовчать поміж березами…

_____________________________________
© Переклад із російської Михайла Лєцкіна