Людмила 
НЕКРАСОВСКАЯ

* * *

Она неспешно шла и улыбалась,
Поддерживая свой большой живот.
И в такт её шагам легко качалась
Вся синева заоблачных высот.
Она к себе прислушивалась чутко.
Но опасенья просто уловить.
Так ходят те, кто каждую минутку
Боятся что-то хрупкое разбить.

Движенья осторожны не случайно,
Глаза полны загадочных огней.
Как будто бы она, владея тайной,
Не торопилась говорить о ней.
И берегла живот свой, как посуду
Из самого тончайшего стекла.
Шла женщина и радовалась чуду,
И новую Вселенную несла.

_______________________
© Людмила Некрасовская

* * *

Вона неспішно йшла та усміхалась,
Підтримуючи свій важкий живіт.
І в такт із її кроками хиталась
Уся надхмарна синява орбіт.
Вона в свій стан вслухалася глибинно,
В собі нове бажаючи пізнать.
Так ходять ті, хто кожної хвилини
Боїться раптом щось крихке зламать.

Повільні рухи, обережні дії,
В її очах – палаючі вогні.
Вона мов таїною володіє
Й не поспіша висвітлювать її.
Вона несла живіт, немов судину
З найтоншого і дорогого скла.
І диво в ній тремтіло безневинно –
Ця жінка Всесвіт всесвіту несла.

______________________________________
© Переклад із російської Михайла Лєцкіна