Тарас
ШЕВЧЕНКО

* * *

І золотої й дорогої
Мені, щоб знали ви, не жаль
Моєї долі молодої:
А іноді така печаль
Оступить душу, аж заплачу.
А ще до того, як побачу
Малого хлопчика в селі.
Мов одірвалось од гіллі,
Одно-однісіньке під тином
Сидить собі в старій ряднині.
Мені здається, що се я,
Що це ж та молодість моя.
Мені здається, що ніколи
Воно не бачитиме волі,
Святої воленьки. Що так
Даремне, марне пролетять
Його найкращії літа,
Що він не знатиме, де дітись
На сім широкім вольнім світі,
І піде в найми, і колись,
Щоб він не плакав, не журивсь,
Щоб він де-небудь прихиливсь,
То оддадуть у москалі.

Перша половина 1849,
Косарал
 

* * *

И золотой, и дорогой
Мне, чтобы знали вы, не жаль
Моей той доли молодой,
Но иногда придёт печаль,
Так сдавит душу, что заплачу,
Особенно, когда в придачу
Мальчонку встречу я в селе,
Тоскующего по семье.
Один сиротка под забором
Сидит себе в тряпье убогом.
Мне кажется, что это я,
Что это молодость моя…
Мне кажется, что, как ни молит,
Он не увидит милой воли,
Святой той воленьки. Как цвет,
Что брошен ветром в белый свет,
Его все лучшие лета:
Запретны все ему места.
Пойдёт он в слуги, где возьмут.
И, чтоб не плакал, не крушился,
Чтоб где-нибудь хоть прислонился,
В солдаты парня отдадут…

________________________________________
© Перевод с украинского Надежды Фурзенко