Жихарева Татьяна Николаевна – филолог, прозаик и поэт; член Союза писателей Крыма и Российского союза профессиональных литераторов, руководитель Ялтинского отделения Союза писателей Крыма; г. Ялта

     Перевод с украинского Николая Дика, г. Азов (март - апрель 2021-го)

***

Ще ліс не спить: прощається із літом,

На повні груди дихає теплом.

Та сум осінній: журавель на віти

Перо прощальне відіслав крилом.

Трава сивіє вранці від морозу,

А сонце вийде – і вона в сльозах,

Бо вже не сила, лиш одні погрози

Звучать в холодних і різких дощах.

Гриби риплять, напоєні водою, 

Вночі скляніють, вкрившись листом, сплять.

І сниться їм, що з осінню рудою

Танцює вітер посеред багать.

***

***

Ещё и лес не спит, прощаясь с летом,

И полной грудью дышется теплом.

Но грусть осенняя: журавль на ветви

Послал перо прощальное крылом.

Трава с утра седеет от мороза,

А солнце выйдет - и она в слезах,

Ещё не сила, лишь одни угрозы

Звучат в холодных ветреных дождях.

Грибы скрипят, напоены водою,

Замёрзнув спят, укутавшись в покров,

И снится им, что с рыжею листвою

Танцует ветер посреди костров.

***

Маленький привид

Маленький привид бавився в саду,

Пожовклим листям шарудів тихенько.

Ні, він не ніс ні горя, ні біду,

Він світлим був, а ще він був гарненьким.

Все розглядав на листі візерунки

Відмерлих жилок спинене життя,

Розвіюючи павутинням думки

Про неминучість і про забуття.

Здіймав пожовкле листя вихром злету,

На гілля намагався прикріпить.

А воно падало все, ніби в річку Лету,

Шепочучи про вічність і про мить.

Малий втомився віддаляти осінь,

Піднявся в небо, здавлюючи щем.

Він розкуйовдив у хмарини коси

І свої сльози вилив всі дощем.

***

Маленький призрак

Игрался призрак маленький в саду,

Ходил тихонько по увядшим листьям.

Не нёс ни горя он и ни беду,

Он светлым был и чуточку лучистым.

Рассматривал узорчатый листок – 

Оставленную жизнь в засохшей вене,

Рассеивая мысли, что истёк

Живого срок, а дальше лишь забвенье.

Пытался вихрем оживить листву,

На ветки листья прикрепить обратно.

Но падали, как в Лету, на ветру,

Шепча о днях, ушедших безвозвратно.

Малыш устал удерживать ветра,

поднялся в небо, покидая грёзы,

и тучам косы растрепав с утра,

пролил дождём накопленные слёзы.

***