Осіннє кохання

Вже падало листя, лягало на плечі,

З’явилася паморозь в скронях твоїх.

І раптом сказало тобі: «Добрий вечір!» -

Кохання гаряче, хоч вчора був сніг.

Хотів відмахнутись: «Чого ти, приблудо?

Іди собі далі, бо спить вже весна,

В моєму житті навіть літа не буде,

І вже незабаром завиє зима».

Кохання всміхнулось: «Поглянь, яка осінь!

Шепоче інтимно вербі жовтий клен...

Он айстри в саду цвітуть іще й досі,

Ще сонцем всміхається сивий цей день.

А прийде зима, то вечором синім

Мороз намалює троянди на склі,

І місяць на сніг кине дивнії тіні...

Нам з кавою затишно буде в теплі»....

Зима відтріщала рипучим морозом.

Земля пробудилась, стрічає весну.

І двоє щасливих стоять на порозі,

Їм цвіт яблуневий упав в сивину.

***

Осенняя любовь

Листва опадала, ложилась на плечи,

Белёсая изморось в прядях твоих,

И вдруг я сказала тебе: «Добрый вечер!» - 

Любовь горяча, хоть вчера был и снег

Хотел отмахнуться: «Не знаю откуда 

Взяла ты, что снова наступит весна?

В моей жизни лета второго не будет,

А скоро и вовсе завоет зима».

Любовь улыбнулась: «Взгляни-ка на осень!

Там иву обнял увядающий клён,

Здесь астры в саду дня расцветили проседь,

Он тихо и солнечно в лето влюблён.

А холод зимы вечера не изменит.

Мороз нарисует цветы на стекле,

И месяц на снег бросит дивные тени ...

За чашкою кофе – уютно в тепле…

Зима оттрещала, ушла по дороге.

Земля пробудилась, встречая весну.

И двое счастливых стоят на пороге,

Им с яблонь летят лепестки в седину.

***