Николай 

ДИК

Не удержишь снежинку в руке.

Улетит или просто растает,

а весною пробьётся к реке

вместе с первой курлычущей стаей.

Не удержишь мгновенье – уйдёт.

Невзирая на чьё-то желанье,

время вечно стремится в полёт.

И ему не нужны оправданья. 

День проходит и тёмная ночь

растворяется в утреннем свете.

И никто им не может помочь

задержаться в безоблачном лете.

Невозможно повторно пройти

по ушедшему, даже на милость.

Ненадолго удержишь в горсти

то, что с неба недавно пролилось.

Но как прежде с душою пекут

хлеб душистый домашние печи,

убегает под вечер на пруд

молодёжь на желанные встречи;

не стареют святые слова,

не уходит надолго удача,

песня истины всюду права…

И не может быть в мире иначе. 

***

Як тримати сніжинку в руці?

Упаде ж бо, чи просто розтане.

Закружляє в люстерці-ріці.

З першим клином дзвінким і весняним.

Мить упустиш – і згасне в імлі,

Так безсиле бажання над світом.

Прагне час у постійний політ,

Виправдань він, на жаль, не помітить.

День минає і ніч з чорноти

Світанкові приміряла шати.

Не під силу від змін вберегти –

Їм у літі не можна лишатись.

Неможливо повторно пройти

По минулим стежкам захололим.

Не утримати в жмені крихти,

Що із неба вже впали додолу.

Хоч печуть хліб не в древніх печах –

Аромати бентежні лоскочуть.

На побачення кличе дівча

Невгамовна душа парубоча.

Мудрість свято нам зрілість несе –

З нею успіхом ми обігріті.

Голос істини – понад усе –

І не буде інакше у світі!

***

   Переклад з російської мови Білоозерянської Чайки 

   (Зозуля Марины, с. Лиман Харьковской области), январь 2022-го