В раскосый блеск зеркал забросив сети…
Михаил КУЗЬМИН
* * *
В раскосый блеск зеркал забросив сети,
Склонился я к заре зеленоватой,
Слежу узор едва заметной зыби, –
Лунатик золотеющих озёр!
Как кровь сочится под целебной ватой,
Яснеет отрок на гранитной глыбе,
И мглой истомною в медвяном лете
Пророчески подернут сизый взор.
Живи, Недвижный! затрепещут веки,
К ладоням нежным жадно припадаю,
Томление любви неутолимой
Небесный спутник мой да утолит.
Не вспоминаю я и не гадаю, –
Полёт мгновений, лёгкий и любимый,
Вдруг останавливаешь ты навеки
Роскошеством юнеющих ланит.
* * *
Закинувши у блиск свічада сіті,
Дивлюся на зорю зеленкувату,
За візерунком стежу ледь помітним, –
Сновидою озер з недавніх пір!
Як кров сочиться з під хмаринки вати,
Юнак на глибі міниться гранітній,
І млою знемагаючою літа
Пірна пророчо погляд в сизий вир.
Живи, Недвижний! Затріпочуть віки,
До рук ласкавих спрагло припадаю,
Томління почуттів супутник Вишній
Вгамує, залишивши в серці слід.
Я вже не згадую і не гадаю, –
Політ легких миттєвостей колишніх
Раптово зупиняєш ти навіки
Розкішністю юніючих ланіт.
___________________________________
© Переклад з російської Ігоря Маркеса
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.