Птички опять прилетели…



Лариса МИЛЛЕР
 


* * *

Ну надо же – птички опять прилетели,
Как будто бы лучше не видели цели.
И вместо того, чтобы нас миновать,
Устроились здесь ночевать и дневать.
А ту, что вообще в двух шагах поселилась,
Я слушала, слушала и прослезилась.
Ведь мне-то казалось – я родом из мест
Таких, на которых поставили крест.
Я думала, нас облетают, обходят,
А птички отважно младенцев заводят.
А вдруг они чуют, что в воздухе есть
Намёк на благую, счастливую весть.
И пробую я, пусть весьма осторожно,
Поверить, что жить здесь и правда возможно.


* * *
 
Це ж треба – вже й птáшки до нас прилетіли,
Немов би тим самим сказать щось хотіли.
Бо замість того, щоби нас оминати,
Пристроїлись біля – днювать й ночувати.
А ту-от, що майже впритул поселилась,
Я слухала-слухала – аж просльозилась.
Мені ж вже здавалось – я родом з тих місць,
Де всі народились, щоб падати ниць…
Гадала, що всі нас минають, обходять…
А пташки ще тут пташеняток заводять.
Чи натяк вчувають у райдужних бризках
Як раз на благу, життєрадісну звістку.
І спробую я під гучні переливи
Повірити в те, що життя тут можливе.

 
_____________________________________
© Переклад з російської Євгенії Пушнової
 
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.