Іван Переверзін

Переклад з російської Дмитра Щербини

Мороз по лісі йде, блукає
ведмедем сонним спроквола.
Срібло́м на міднім небокраї
зоря північная пала.

Густою ртуттю річка плине,
блищать алмазами сніги.
У сиводавнії билини
туман обкутав береги.

Я зупинюся на узліску,
гукну щасливо в далину —
і принесе назад вітрисько
дзвінку, розложисту луну.

І, мов зі щучого веління,
зачувши відгомін, між віт
озветься співами пташиння
на цілий ліс, на цілий світ.


Оригінал:

Иван Переверзин

 ЗИМНЕЕ ЭХО
http://mspu.org.ua/poetry/6019-vest.html

Мороз разбуженным медведем
идет по лесу, треск стоит.
Червленым серебром на меди
звезда полярная горит.

Снега сверкают, как алмазы.
Густа, как ртуть, течет река.
В седые дедовские сказы
туман окутал берега.

Я встану посреди опушки,
счастливо крикну: о-го-го!
И даль ответит, как из пушки,
звенящим эхом глубоко.

И, как по щучьему веленью,
земному голосу в ответ
наполнится волшебным пеньем
и зимний лес, и белый свет.


 Публікацію підготувала Любов Цай