Дмитро Щербина

Котрийсь мій предок та був скрипаль,
Мандрі́вний і хаповитий.
Чи не тому мене вабить даль,
А волос мій вітром звитий?

Либонь, рукою моєю він
Украв з гарби — абрикоси,
Призвідця всіх моїх хуртовин,
Кудлатий і горбоносий.

Дививсь, як тягне рата́й соху
Й шипшину — крутив губами.
Зрадливу вдачу він мав, — лиху,
Хоч пристрасний був з жінками!

До люльки, перлів і гордих зір,
До гарних дівчат охочий…
А ще, напевно, страшкий, мов тхір,
Був предок мій — жовті очі.

І душу чортові він заклав,
Й опівніч минав могили!
А ще, напевно, в одній з халяв
Носити ножа був схилий.

З-за рогу часто стрибав, мабу́ть, —
Мов кішка, впинавшись чіпко…
І врешті я зуміла збагнуть:
Він зовсім не грав на скрипку.

По нім, було, надійся всього, —
Усім орудував — метко!
Такий скрипаль був з предка мого.
А з мене — така поетка.


***

Оригінал:

Какой-нибудь предок мой был — скрипач,
Наездник и вор при этом.
Не потому ли мой нрав бродяч
И волосы пахнут ветром!

Не он ли, смуглый, крадёт с арбы
Рукой моей — абрикосы,
Виновник страстной моей судьбы,
Курчавый и горбоносый.

Дивясь на пахаря за сохой,
Вертел между губ — шиповник.
Плохой товарищ он был, — лихой
И ласковый был любовник!

Любитель трубки, луны и бус,
И всех молодых соседок…
Ещё мне думается, что — трус
Был мой желтоглазый предок.

Что, душу чёрту продав за грош,
Он в полночь не шёл кладби́щем!
Ещё мне думается, что нож
Носил он за голенищем.

Что не однажды из-за угла
Он прыгал — как кошка — гибкий…
И почему-то я поняла,
Что он — не играл на скрипке!

И было всё ему нипочём, —
Как снег прошлогодний — летом!
Таким мой предок был скрипачом.
Я стала — таким поэтом.
23 июня 1915



 Публікацію підготувала Любов Цай