Олександр Апальков


Німецький письменник і драматург Макс Хальбе народився 4 жовтня 1865 у містечку Ґюттланд (біля Данцига), помер 30 листопада 1944 (біля Нойоттінгу).
Німецькі літературознавці називають його «буржуазним» письменником .
Щоправда, нині він більш відомий як драматург.
Був він сином землевласника, а коли змужнів – взявся вивчати право, історію та німецьку мову. Студіював у Гейдельберзі, Мюнхені та Берліні із 1883 по 1887. Затим жив у Берліні із 1888 по 1894 роки. Макса Хальбе тягло до переміни місць. То він перебував у Кройцлінгені на Боденському озері, то у Мюнхені. Формувало його погляди коло близьких друзів, таких як Ведекінд і Тома .
Свого часу Хальбе досяг великого успіху учасником натуралістичного літературного руху; спочатку – у течії ідеологічно близькій впливу соціал-демократії. Між іншим під впливом Ібсена він практикував потужну, часто символічно пам'ятну критику соціального життя… Та потім його творчість стала «пласкою», і Макс Хальбе відмовився від своїх критично-реалістичних позицій на користь злиття із так званим «місцевим мистецтвом» (через його підхід до поглядів «крові- та-ґрунту») Цей перехід не перечив поглядам нацистів. Вони його терпіли.
Коли націонал-соціалісти захопили владу в січні 1933 року, Гальбе як і Гергарт Гауптман відкрито говорити проти них не наважився і тримався осторонь від політики. А вже 22 жовтня 1933 він підписав заяву про лояльність по відношенню до Адольфа Гітлера. Оскільки він був одним з небагатьох відомих письменників, які залишились в Німеччині за тих часів, нацисти широко його рекламували, що завдало шкоди його репутації після війни.
Власне, Хальбе увірвався у літературу своїм першим і єдиним великим успіхом, що принесла йому драма «Юність» (1893), у якій йдеться про доленосне кохання двох молодих людей. І вже в ній виявляються всі особливості його як драматурга: натуралістична схильність до захоплення навколишним середовищем, сильна залученість до текстів розмовної мови і – таким чином, контрастна і водночас поетично вирішена – магія ліричного мистецького настрою. Творам Макса Хальбе ппитаманна гармонія людських проблем із середовищем і пейзажем, а також глибокий зв’язок із домом і перевага сільської тематики та відповідний матеріал.Варто згадати його ранні драми «Eisgang» (1892), де розкрито проникнення в експлуататорський характер буржуазного класового суспільства, та «Мати-Земля» (1897) і «Ріка» (1903), які також – вважаються одними з його найкращих творів.
Пізнім драматичним творам Хальбе не вдалося повторити успіху «Юності». Хальбе віддався роботі над оповідними творами і написав декілька романів: «Вчинок Дітріха Штобеуса», «Генеральний консул Штенцель і його небезпечне Я». У прозі він концентрується на перебігу думок своїх героїв. Велике значення в історії літератури залишили дві автобіографії «Земля і доля. Історія мого життя» (1933) та «Зміна століть. Історія мого життя. 1893—1914».
Помер Макс Хальбе у своєму маєтку в Баварії у віці 79 років.