поетичний часопис групи «ПЕРЕВЕСЛО»

(електронна версія)

видається з лютого 2019 року

додаток

до міжнародного поетичного альманаху

«Новий Ковчег»

У НОМЕРІ:

Ганна Щидловська, Михайло Жайворон, 

Ольга Мусієнко, Анатолій Шевченко-Зурнаджи,

 Ірина Журавель, Михайло Лєцкін, Ірина Юрчук, 

Микола Стасюк, Ірина Булахова, Ігор Маркес, 

Людмила Некрасовська, Володимир Спектор, 

Любов Шемчук, Андрій Кравченко, 

Надія Фурзенко

Михайло

ЛЄЦКІН

ПРАВО 

НА БЕЗСМЕРТЯ

Парадокс: говорити прозою значно легше, ніж віршами (та ніхто поезією і не говорить, навіть імпровізатори), однак найдавніші пам’ятки словесної творчості людства (Пісня про Гільгамеша, Веди Авеста, Біблія) є творами поетичними. Чому? Тайна сія велика єсть… Можливо, тому, що всі ці тексти є «богодухновенними», в них викладені основи чільних релігій світу, а Бог з самого початку являв Себе людям як Творець в усіх аспектах. Навіть наука наприпочатку 

зодягалася в поетичні шати (скажімо, трактат «Про природу речей» Лукреція Кара), давні великі мислителі були водночас і науковцями, і лікарями, і поетами. 

Крім того, первісне мистецтво було синкретичним – просто м и с т е ц т в о м, з якого пізніше вичленовувалися поезія, музика, спів. Згадаймо біблійні Псалми Давидові (псалом по-грецькому – пісня), Пісню над піснями закоханого Соломона. Давньоруський Боян, як і його грек-попередник Гомер, був і автором слів та музики своїх творів і співаком. Ось чому впритул до нашого часу «піснею» називається і вокальний твір, і нерідко твір суто поетичний (відповідно й термін «співець, співачка»). 

Не дивно, що й символом поезії стали назви музичних інструментів: арфа (серед друзів у Фейсбуці є талановитий поет Арфіст), кимвал (звідси – цимбали), лютня… Але найпоширенішим символом поезії в усіх європейських народів стала л і р а. Ще давній грек Анакреон(т) просив, мріючи взяти участь у тяглості поетичної творчості й ще не зовсім відірвавши символ від першооснови: «Дай мені Гомера ліру Без струни, що зве до бою». І юний Пушкін писав: «Итак, мой жребий пал: я лиру избираю». 

На українському ґрунті показовою в цьому плані є поезія О.-Ю. Федьковича: 

                   ДО ЛІРИ 

Сидить леґінь, сидить зажурившись, 

Головою на ліру схилившись. 

«Чиж маю я на гуслех заграти, 

Чи до ліри як гай заспівати? 

Заспіваю я радше до ліри, 

Бо на гуслех нема мені віри.

А та ліра все серденько знає, 

Струна струні правду вповідає. 

Доробок Грицька Чупринки містить поезію «Ліра», яка фіксує амбівалентність сприйняття її звучання: «Ліра стогне, ліра б’ється// І ридає, і сміється: // – Засмучу і звеселю!». В Україні з її специфічною історією до ліри приєдналася ще кобза (завдяки «Кобзареві» великого Тараса), але між ними відбулося розмежування: кобза стала символізувати поезію бунтівну, а ліра (з нею, до речі, теж ходили та співали переважно сліпі лірники) – ту, яка взяла свою назву від ліри, – ліричну… Пор. у того ж Чупринки: “Тихо, так тихо, жалібно грає, Ліра за щастям розбитим ридає, Чайкою квилить В горі, в знемозі…”. Тепер же, в наш час, «ліра» стала майже терміном і фігурує часто як назва то видавництва, то журналу чи альманаху, то збірки – але обов’язково чи переважно поетичної. 

І от, дорогі колеги – поети інтернетної групи «Перевесло», які ексклюзивно, чи головним чином, чи хоча б зрідка пишете – переносите на папір вихлюпи своєї ліричної душі, звершилося: у світ виходить альманах із промовистою назвою «Лірник», в якому зібрано найкращі ваші здобутки на поетичній ниві. Нехай те, що досі бачили небайдужі очі тільки ваших друзів по Фейсбуку, тепер стане надбанням більш широкої громадськості й через бібліотеки отримає, як писав Генріх Гейне, п р а в о  н а  б е з с м е р т я. 

В добру путь!

_____________________________