Из архива "Своего варианта"
 Стихи детей-участников фестиваля "И пробуждается поэзия во мне...!

Кирилл Масляк, 2 класс
СШ №3, г. Луганск

Сердец благородный звон

Эти ребята смерти не боялись,
Они за мир на всей земле сражались!
Еще не раз услышит Краснодон
Сердец их благородный звон.
Они хотели жить спокойно и учиться,
И в жизни многого добиться…
Пусть разливается на целый Краснодон
Отваги благородный звон!

Диана Ляшенко, 10 лет
ДТДЮ, г. Ровеньки

ПАМЯТЬ

Я не знаю, что значит «гвардия»
И что значит в подполье быть.
Расскажите мне, что за память
Чёрный камень в себе хранит?
Почему в полотно гранита
Лик окутан совсем молодых?
Отчего же так ласково флаги
Осторожно касаются их?
Почему на глазах ветеранов
Серебрится скупая слеза?
А веселая, добрая мама
Утирает украдкой глаза?
Долго-долго смотрю на знамёна –
И услышала стук сердец,
Тех, ушедших с полей сражений,
Нам доверивших мира венец.

Андрей Толокольников, 4 класс,
СШ №10, г. Кировск

Героям «Молодой Гвардии»

Молодые, славные ребята…
Кто-то мог бы моим дедом быть.
Но случилось так, что до победы
Вам не суждено было дожить.

Дерзкие, отважные, лихие,
Немцам вред большой вы нанесли.
Родину спасали от насилья,
Жизнь свою поставив на весы.

Вы мечтали жить в стране свободной,
Край родной трудом своим прославить.
Знаем, вас фыашисты не сломали,
На колени не смогли поставить.

А теперь о вас легенды сложены,
Мы, потомки, с вас пример берем.
И цветы полевые у подножия
Бережно и трепетно кладем.

Иван Андросов, 6 класс
Новодарьевская СШ, пос. Новодарьевка, г. Ровеньки

Молодогвардейцам посвящается…

Здесь жизнь свой ускоряет ход,
Финиш ее здесь видел каждый.
Предатель, враг… Солдат отважный –
Их подвиг здесь берет исток.
Дрожит приклеенный листок:
«Фашистам – бой», «Изойди, враг»,
И где-то рдеет алый флаг,
Как свет надежды, стимул веры,
Что погибала под обстрелом.
И к горлу подступает ком,
В ушах гремит из шурфа стон,
Плач матерей, звук автомата…
Да, лес Гремучий, не иначе –
Гремит он вечной славой вас,
Тех, что погибли ради нас.
Мы скажем памяти: «Живи!»
За тех, что рано так ушли.


Тобі, солдате, вклоняюся…

Ми низько голову схиляємо,
Землі коліна приклоняємо
І щиро-щиро вас вітаємо,
Свою подяку вимовляємо
За цю існуючу реальність,
За вільну долю, нашу радість,
Ціна яким – дитяче щастя,
Юні роки і сивина,
Що рано вкрила юнака,
Який прийшов на фронт хлоп’ям.
Чи жінці той, що так чекала,
В руках трикутника тримала
Чи похоронку фронтову.
Медаль з відзнакою «Герой»,
Що з гордістю одягне той,
Хто на параді Перемоги стоїть,
Схилившись від тривоги,
За фронтових товаришів,
Яких, на жаль, нема в живих.
Звичайні люди! Про ваш подвиг
Читали ми ще в букварях.
Нехай же ми в звичайних книжках
Не знайдем ваші імена –
Їх добре знаємо і так:
Герой, солдат, відвага, слава,
Вам пам'ять вічна і пошана.

Ярослав Носаль, 6 класс
Хорошенская СШ, с. Хорошее, Славяносербский район

Юним молодогвардійцям присвячується

Спитав колись онук у діда:
– Що таке війна?
Що війна принесла людям?
І нащо вона?
– Це погано, вір мені,
Я бачив ту війну
І розповім тобі я зараз
Історію одну.
Як відважні краснодонці,
Ще зовсім молоді,
Без жодних сумнівів і страху
Долали ворогів.
Крали зброю у фашистів,
Закликали люд:
«Захищай свою оселю
І відважним будь!
Не забудь про Батьківщину,
Рід свій не забудь!»
Вони дивились в очі лютій смерті,
В муках не корились.
І до останнього вони
З загарбниками бились.
Хтось пройшов війну
Й зустрів в 45-ім літо,
А хтось поліг на полі бою –
Не дав фашист їм жити.
Вшануй же пам'ять тих героїв,
Які пішли в безсмертя,
Здійснили подвиги у роки,
Що з пам’яті не стерти…
Онук устав, пішов,
Задумавсь на хвилинку.
А в діда раптом по щоці
Скотилася сльозинка.

Виктория Негода, 7 класс
Комышуванская СШ, Попаснянский район

Це було в Краснодоні

Це було в Краснодоні.
Лились сльози солоні,
Посивілії скроні...
Так гриміла війна.
Тільки дітям дорослим
Вітер рушить волосся,
Як побите колосся.
Криком стогне земля.
Молодь крила розкрила,
Слізьми землю полила,
І з підпілля побила
Клятих тих ворогів.
Гордо честь зберігали,
Землю щиро кохали,
Нікому не віддали
Краснодонських полів.
Та, на жаль, не встояли,
Крила їм поламали,
За відвагу карали.
Та стояли вони.
Краснодон не зганьбили,
Честь свою не згубили.
Катували їх, били,
Та зламать не змогли.

Александра Шабулина, 7 класс
СШ №27, г. Луганск

Молодогвардейцам

Ушли на войну мальчуганы, девчонки,
На юность свою невзирая.
От вражеских пуль не остались в сторонке,
Отчизну свою защищая!
Мы помнить должны,
И пример брать должны,
Для нас они – память святая!
Отчизну полюбим мы, дочки, сыны,
Как Гвардия Молодая!
Вам вечная память и вечный почет!
Пусть мир озаряется в мае…
А Родина – верит, а Родина – ждет…
Как Гвардия Молодая!

Лист Олегу Кошовому

Тобі,Олеже, я листа пишу,
А руки з хвилювання аж тремтять.
Сама удома зараз я сиджу,
А ніби друзі тут твої сидять.

Не раз читала про твоє життя,
Яким ти із дитинства ріс.
Хоч розумію, що немає вороття,
Та є вогонь, який у серці ніс!

Ти знаєш, зараз мало юнаків,
Які про захист Батьківщини мріють,
Не знають, як ти нищив ворогів,
І зовсім іншим цінностям радіють.

Ти став, Олеже, враз моїм взірцем,
Коли про твої подвиги читала.
Ти – патріот,що МИРУ був творцем,
І хочу я тобі сказати: «Слава!»

Ти знаєш, я також пишу вірші,
У зошит потаємний їх ховаю.
Читала й деякі твої вірші,
І душу, схожу на твою, я маю…

Я трохи часу в тебе забрала,
Та хочу, щоб сказала вся держава:
«Тобі, Олеже Кошовий, – хвала!
Тобі і твоїм друзям – ВІЧНА СЛАВА!»

Ольга Волкова, 8 класс
Хорошенская СШ, с. Хорошее, Славяносербский район

«Молодая гвардия»

«Молодая гвардия»… Как найти покой?
Вы погибли рано, с молодой душой.
Мира вы не видели, жизни не познали,
А уже за Родину серце вы отдали.
Только были школьники, только выпускной –
Пролетел над Родиной ветер громовой.
Патриоты юные протрубили сбор,
Чтоб врагу жестокому крепкий дать отпор.
Вас жестокой пыткою не смогли сломать,
Жизнь отдав бесценную, не смогли предать…
А держались стойко вы, не открыв уста,
Всех людей жалея, только не себя.
Будем вечно память чтить, к шурфу приходить.
Вспоминать вас, Родину любить!

Алина Запара, 8 класс
ССШ №7, г. Рубежное

***
Пишу я вам в далёкий сорок третий
Пишу я вам в тяжёлые года.
Ходили по земле другие дети
Никто не знал, что ждет их всех беда.
Стреляли немцы, танки наступали,
Все люди ждали подвига от вас…
А воевать ведь вас не заставляли
И подвиг свой бессмертный совершать.
Отдали жизнь за Родину, Отчизну,
И, претерпев мучений страшный час,
Остались в памяти народа ваши лица,
А подвиг ваш – как мужества очаг .

***
Война – беспощадная бездна страданий…
«За Краснодон мы стоять не устанем», –
шептали ребята, идущие в бой.
Забыли они, что такое покой.
Листовки, знамена и рации треск,
чтоб люди узнали, что армия есть,
Что скоро наступит конец палачам –
За то рисковали они по ночам.
И биржа пылает, и списки горят,
и рыщет за ними фашистов отряд .
Ужасные муки на плечи легли.
Молчали герои… Так, клятве верны,
Остались они в монументе стоять.
А память о них не стереть, не отнять .


Дмитрий Кикоть, 8 класс
Бондаровская гимназия, с. Бондаровка, Марковский район

Памяти молодогвардейцев

Недавно, в солнечный денёк,
Музей героев навещали.
И о подвигах этих бессмертных
Мы очень многое узнали.

Рассказы о них проник к нам в сердце
И нашу память озарили.
Сергей Тюленин, Иван Туркенич…
Ребят на подвиг вдохновили.

Затем на улице тенистой
Букет цветов мы возлагали.
И, памятнику поклонившись,
Немножко молча постояли…

Пройдут века, пройдут года –
Их имена сотрут едва ли:
Герои, комсомольцы, земляки
В сердцах навечно будут с нами.

Родной земляк

Есть дивный уголок в музее,
Где мы бываем иногда.
И знаем: Николай Миронов
Рад встрече с юностью всегда.

Сейчас здесь тихо и уютно,
Порой заходит детвора,
Чтобы почтить о тебе память,
Герой из нашего двора.

Бессмертный наш земляк!
Всегда тебя мы помним:
Красив подпольщик, щедр душой.
Ты ведь, за Родину сражаясь,
Погиб, прославив край родной.

Екатерина Лихацкая, 8 класс
Курячевская СШ, с. Курячевка, Марковский район

Мы помним…

Гранитные плиты, гул шахт, террикон…
Я вижу мальчишек, войну, Краснодон,
Я вижу их жизнь на больших витражах,
Застывшую грусть и печаль на глазах.
В музее теперь после страшной войны
Они навсегда свой покой обрели.
Гвардейское племя! Бесстрашный народ!
Вы сделали в жизни крутой поворот:
Сплотили подполье в тылу у врага,
Чтоб под ногами горела земля!
Не стали скрываться, войны ждать конца,
А встали на путь молодого бойца.
Вы клятву сдержали, в неравном бою
Отважно сражались за землю свою!
За всех нас, живих, вы смогли умереть,
И символом стали слова «Смерть – за смерть!»
Мне хочется крикнуть на весь шар земной:
– Серёжа Тюленин, мы рядом с тобой!
Любовь и Ульяна, Иван Земнухов,
Держитесь, ребята! Громите врагов!
Мы помним и любим тебя, Ивашов,
Отважный мальчишка, народный герой!
Олег Кошевой! Ты сумел проложить
В бессмертие путь – значит, стоит нам жить!
Народ оценил Третьякевича роль
И все их страданья, мученья и боль…

В молчаньи и скорби над Вечным огнём
Застыл на минуту родной Краснодон…

Анастасия Сергиенко, 8 класс
СШ №11, г. Луганск

Героям-молодогвардейцам

Были они очень молоды,
Им только открылся мир.
Война… И повеяло холодом,
Стал ужасом немец-вампир.

Вмиг повзрослели ребята
И Гвардии стали бойцы,
Фашистов бить дали клятву,
Потому что на фронте отцы.

Ночами писали листовки,
Рискуя, вешали флаг,
Диверсий летели осколки,
И полон был ярости враг.

И так торопили победу,
И ждали ее вот-вот.
Но шел предатель по следу,
Он знал, что смерть у ворот.

Как гордо вынесли муки!
Такое нельзя пережить:
Их били, ломали им руки…
Они же хотели – мстить!

И, умирая, – пели,
Чтобы песня добила врага.
Их подвиг, великие цели
Пронесем мы через века.

Виктория Чабанова, 8 класс
СШ №12, г. Северодонецк

Ты молодости вечный покровитель,
Герой незабываемой страны.
Защитник плачущих, обиженных служитель,
Участник сокрушительной войны.

Твой подвиг в сердце отбивает ритмы
И имя колыхает на устах.
О, Родина, спасибо за солдата,
Что стал бойцом не только на словах.

Мечты остались в детской колыбели,
И судьбы замурованы в бетон.
Вам ордена посмертно засияли…
«Младая гвардия», вечный вам поклон.

Иван Бирюков, 9 класс
Благовский УВК, пос. Благовка, г. Ровеньки

Моя історія славетна

Моя історія славетна,
Степи широкії із краю вкрай.
Яри глибокі, а вдалині, за небокрай
Вдивляюся в історію мого народу,
В славетну історію козацького роду.

Ось по степу кущі шипшини –
То, кажуть, татарської крові краплини.
Бо завойовники хотіли наш край побороти,
Козаки змогли їх перебороти.

Там, за селом, на рівнині широкій
Поле бордове щовесни розквітає.
В цій легенді є сенс глибокий,
Який нас в історію знов повертає.

Побачили в полі молоді косарі,
Як нападники хмарою йдуть на зорі.
Вступили в бій, нерівний і кривавий.
Загинули всі, полягли у бою,
Та не пустили ворога на землю свою.

Легенди… Буття… І просто життя,
Наповнене подвигами.
І кожна людина, і кожне ім’я –
Це дума, і доля, і слава своя.

Олег і Люба, Уляна і Сергій…
Вони – то наша гордість, слава України.
Вони вели своїх однолітків на бій,
Допомагаючи країні.

Сміливість і відвагу, яку вони надбали,
І, «Молодую гвардію» створив,
Під страхом ворога тримали.
Це – переможний їх порив.

Жага до помсти їх вела:
Підрив контори, клеєння листівок.
Маленькі і великі їх діла –
Заради перемоги тилу.

Гримлять бої під Краснодоном,
А в Ровеньках ведуть на смерть
Тих, хто став краплею заслону,
Тих, хто гнав фашистів геть.

Ми будем пам’ятать героїв наших.
Ми не забудемо їх подвиги величні.
Всіх, живих і павших, ім’ям на камені.
І в душах наших – вони вічні!

Анастасия Данильченко, 9 класс
СШ, с. Молодежное, Попаснянский район

Посвята молодогвардійцям

Шурф шахти. Краснодон. Гримучий ліс.
Стою, в моїй уяві виникають ліки.
Ґвалт, галас, постріли і море сліз…
Хоробрі погляди, крок уперед – жахливі крики.

Як серце матері змогло це пережить?
І сивина з’явилась за хвилину…
Холодні пальці зжалися в кулак –
Не вберегла ріднесеньку дитину.

Ще юні, їм би тільки жить,
Радіти сонцю, щиро посміхатись,
Ночами слухати спів солов’їв
І ніжно перших почуттів торкатись.

Війна забрала юність у дівчат,
Дорослішими хлопці якось стали,
Бо і на їх тендітних ще плечах
Ми перемогу твердо відстояли.

Повага вам і шана до землі,
Вам, що своє життя за нас віддали!
В мистецтві, в пам’яті, в серцях людей
Ви перед нами, мов живі, повстали.

Анна Гульченко, 9 класс
Краснодонская городская гимназия, г. Краснодон

БЫЛА ВОЙНА…

Была война, что названа потомками Великой,
Что принесла с собою жертвы и страданья.
Наш город оккупировали немцы –
И начались дни страшных испытаний.

Все было, как в кошмарном сне:
Разлука, голод, слезы матерей,
Чьи дети были посланы на смерть –
В Германию работать на зверей.

Но жили в Краснодоне патриоты,
Их юные сердца забились в унисон.
Восстали против гитлеровцев гнёта
И превратили жизнь врагов в ужасный сон.

Нещадно расправлялись они с теми,
Кто форму полицейскую носил,
Кто тридцать два шахтера темной ночью
Живьем в огромной яме хоронил.

И наши молодые краснодонцы
Готовились бороться до конца.
Их звали – МОЛОДОГВАРДЕЙЦЫ,
Они вошли в историю, в сердца.

Враги не знали, кто они, откуда,
Но понимали – за любым углом
Их ждет возмездие, заслуженная кара,
Их угостят расплавленным свинцом.

«Спасибо!» – говорим за подвиг ваш великий.
Он будет жить в истории, в веках.
За мир, за смех детей веселый,
За то, чтоб мы не знали страх!

Иван Гуменюк, 9 класс
АУВК «Дипломат», г. Алчевск

Безсмертні, наче сонце, краснодонці

«Молода гвардія» в поезії»... Незвичну
я книгу цю із трепетом гортаю,
бо зібрано в ній твори поетичні
про юних подвиги у нашім краї.

Уславили поети різні світу
безсмертний подвиг юних краснодонців,
що й до сьогодні з днів воєнних світять
з нас кожному, як живодайне сонце.

Армандо Хорхе із Перу ось пише
про подвиг. Кожне слово дише
до них любов'ю, сонячно палає!
Поет їх поіменно називає:
«Олег Кошовий,
Юнак закатований гітлерівцями
За любов до своєї Вітчизни.
За ненависть до загарбників.
Іван Земнухов...
Сергій Тюленін...
Любов Шевцова...
Уляна Громова...
Іван Туркенич...
Конрадо Бенітес –
Юнак, по-звірячому вбитий
в горах Ескамбрай на Кубі за те,
що ніс у народ світло знань...
Скажу одне: у кожній країні
є свій Бенітес,
Кошовий є свій!»

Сторінку за сторінкою гортаю
цю книгу я про подвиг краснодонців.
Читати слід її усім, вважаю,
бо дійсно світять нам усім, як сонце,
всі краснодонці мужністю своєю,
над нашим рідним краєм, над Землею.

Про це поет-земляк Іван Світличний
так гарно у баладі написав,
промовисто, з любов'ю й поетично
героїв імена у ній назвав:
«Вони живуть не тільки в бронзі кутій,
Що відтворила риси їх облич.
Їх подвиг звівсь ясним сузір’ям круто
Над натовпом не років, а сторіч.
Хто сказав, що Уляна Громова
Підлим ворогом закатована?
Я красуню Уляну Громову
Бачив радісну на риштованні,
В час обідній з книжкою бачив
У бригаді дружній юначій.
Я хороброго Кошового
Бачив в шахті новій живого.
Він такий, як був, – не старіє,
Роздає своїм друзям мрії.
І завжди у яснім пориванні –
Пароплав Земнухова Вані.
На борту про щасливі весни
Пише вірші Ванін ровесник».
То як цю книгу не боготворити,
що прославляє подвиг краснодонців?!
Їм в пам'яті нащадків вічно жити!
Вони безсмертні, як безсмертне сонце.


Анастасия Ожедрянова, 9 класс
Хорошенская СШ, с. Хорошее, Славяносербский район

Олегу Кошевому посвящается

Как знать, всегда ли мы осознаем,
Ту быстротечность времени, в котором мы живем,
Что значит слово «боль», а что такое «страх»?
Что значит «смерть», что значит «жизнь» и «враг»?
И что для нас войны минувшей дни?
Какой урок несут в себе они?
Сорок второй. Война. А ты еще так молод,
Красив, внимателен и смел,
Ты ценишь миг. Спешишь ты жить,
Ведь в жизни много дел.
Ты выбрал путь – за Родину ты пал,
В свои шестнадцать лет ты клятву дал,
Друзей своих покинул, дом родной,
И мать, что не простилася с тобой.
Товарищам в бою ты помогал,
Для них ты лучшим командиром стал,
Ты гордо, твердо муки нес,
Ни слова на врагов вопрос
В застенках мрачных не сказал.
А смерть близка… Судьбы причал
Зовет тебя к себе, но ты – Герой,
Олежка, мальчик дорогой,
Ты юн, но ты уже седой!
Ты немцам дал лихой отбой –
Ценою жизни в тот смертельный час.
Спасибо, дорогой, от Родины, от нас.
Пусть годы чередой проходят,
И пусть меняются века,
Мы знаем – ты бессмертен,
Твой подвиг не забудут никогда.
В сердцах и памяти людей – ты навсегда.

Дарья Плетенецкая, 9 класс
Ясеновская гимназия, г. Ровеньки

Лист майбутньому сину

Синочку любий! Ти не народився,
А я вже мрію, щоб на світ ти появився!
Не зараз тільки, а як закінчиться війна,
Бо стільки лиха принесла вона...
Радію, що не бачиш цього ти,
Алє я хочу про все це розповісти....
Щоб знав ти, як твій батько в Краснодоні воював,
Як твій народ цю рідну землю захищав...
Роки війни... Тяжкий, похмурий час.
Вночі і вдень він все тривожить нас.
Я часто думаю про юнаків, що не вернулися з війни.
Могли б щасливо жити, бачить мирні сни.
А скільки міст зруйнованих і сіл
Нам ворог в попіл зла перетворив?
Дитинка плаче біля мами край села —
Її здогнала куля, і мати померла.
Любові материнської враз обірвався слід…
Хто ж в цьому горі винен і хто розтопить лід
Байдужості, жорстокості, неволі, лиха, зла?
Чому ж ти, воле божа, не принесла добра?
Героями становляться, героями вмирають
Ті, хто за землю борються, народ свій захищають.
І скільки душ загублених, безстрашних, молодих
Війна забрала волею і помислами тих,
Хто на чуже позарився, хто втратив все святе?
Ти пам'ятай, синок, війни відлуння це.
Йдемо ночами темними ми з ворогами в бій.
Стоїмо на смерть, воїни, на висоті отій.
І наша мужність, витримка незміряні ні з чим,
Бо не схиляєм голови під гнівом палачів.
Ось молодогвардійці в таборі ідуть назустріч смерті.
Багато з них поранені, але вони відверті;
Сміливо в очі дивлячись, вони наш гімн співають,
А вороги від відчаю те й можуть, що стріляють...
Синів, коханих та батьків забрала ця війна,
Сльозами і могилами покрила все вона.
Але народ наш вистоїть, незгоди подолає.
Я в це, синочку, вірю, про це я точно знаю!
Хай мир, тепло і злагода в країні запанують,
Барвінками та маками нехай лани квітують.
Від радості та щастя нехай обличчя сяють,
Нехай біда і горе завжди всіх обминають!
І ти, синочку любий, навік запамятай:
Війна – це горе й лихо... Люби свій рідний край!
Тобі це, любий сину, я в заповіт лишаю.
Любов до батьківщини я передати маю.
Я вірю в те, що ти мене не підведеш,
І про війну цю згадку навіки збережеш.....
Твій майбутній батько.

Светлана Сыропущенская, 9 класс
СШ №22, г. Краснодон

Огни ночного Краснодона

Огни ночного Краснодона...
В них мир, покой и тишина...
Ну а когда-то в сорок третьем
Здесь началась кровавая война.
И не было бы нам спасенья,
Если б герои не нашлись!
На них смотрели с упоеньем,
Им доверяли свою жизнь.
И юность многих не пугала,
Огонь борьбы кипел в сердцах,
И молодежь наша восстала,
Чтоб победить фашизм и страх.
И было сделано немало
Назло немецким палачам.
И биржа ночью запылала,
Флаг водружен из кумача…
Потом вели на растерзанье,
Прошли сквозь пытки,
Хоть хотелось жить.
И, не добившись их признанья,
Приказ был краток: всех казнить!..
Огни ночного Краснодона...
Давно прошла, но помнят все войну...
И помнят всех своих героїв,
Насмерть стоявших за страну...

Юрий Арсенюк, 10 класс
АУВК «Дипломат», г. Алчевск

Безсмертя подвигу земляків

Давно прогриміла жахлива війна,
Та шрами, страшні і глибокі,
Які по собі залишила вона,
Не стерли у пам’яті роки.

У маках, волошках, трояндах цвітуть
Загиблі герої Вкраїни...
Вони з нами поруч в майбутнє ідуть,
Бо пам’ять про них не загине.

Повз рідну я школу в Алчевську іду –
Троянди кругом пломеніють.
Я тихо із ними розмову веду –
Й вони розмовляти уміють.

Квітують вони в честь героїв війни,
Що вчились колись в першій школі,
А потім свій край захищали вони,
Долали фашистську сваволю.

У скверах Алчевська іриси цвітуть,
Говорять героїв устами.
Вони не загинули – в квітках живуть,
Спілкуються й нині із нами.

У нашім Донбасі квітки степові
Зі мною також розмовляють:
І тут пролягали шляхи бойові
У нашому рідному краї.

Так, рідний Донбас наш палав у вогні
Війни найстрашнішої в світі.
На захист його стали доньки й сини,
Не тільки дорослі, а й діти!

Про наш Краснодон, мабуть, світ увесь зна!
Бо юних героїв із міста
На подвиг позвала підступна війна,
Яку розв’язали фашисти.

Олег Кошовий і Тюленін Сергій,
Іван Земнухов, Ковальова...
Пішли із фашистами мужньо на бій
Туркенич Іван і Шевцова.

І Громова Уля, й Сергій Левашов –
Їх безліч було, красно донців –
Щоб ворог собі в нас могилу знайшов,
Боролись у рідній сторонці.

У маках, волошках, трояндах живуть
Загиблі герої країни...
Вони з нами поруч в майбутнє ідуть,
Бо пам’ять про них не загине!

Татьяна Ильясовская, 16 лет
Золотовский профессиональный лицей, г. Золотое

Мені сьогодні теж шістнадцять...

Мені сьогодні теж шістнадцять,
Як вам, мої герої-земляки.
Та я живу у час свободи,
А ви в страшну війну жили.

Війна! Гіркий твій слід сьогодні
Несуть архіви, фотографії, книжки.
Музеями тепер проходимо
Кривавії твої стежки.

Війна! На жаль, було у тебе
Й дитяче змучене лице.
І юні краснодонці узяли на себе
Тягар війни... Як зважились на це?

Хто виховав з вас справжніх патріотів?
Які книжки читали? Мріяли про що?
Мені сьогодні теж шістнадцять,
Й війни не хочу ні за що!

Ви народились в Краснодоні –
В шахтарськім, вугільнім краю.
Та лютий ворог глибоко у шурфі
Життя зламав, як у бою.

І кожен день, прожитий вами, – подвиг!
На страту йшли, співаючи пісні...
А сонце сяяло, стискало подих:
В останній раз ішли ви по землі.

Ніякі допити вас не зламали,
На звільнення й надії не було.
Нічого ви фашистам не сказали,
Хоч знали: волі не побачить вже ніхто.

Гарячі, молоді, відповідальні,
Взяли у руки естафету перемог.
Як в Прометея, серця полум'яні
Благословив на подвиг Бог.

Горить-пала вогонь у вічність,
Шепоче і про біль розповіда
Тим, що живуть у XXI столітті,
Про ціну миру всіх попереджа.

А вам судилось жити лиш шістнадцять.
Пішли з життя, недолюбивши тих,
Кого кохали більше всіх на світі,
Та смерть жорстока вбила молодих.

Чи думали ви, чи гадали,
Що у шахтарське місто Краснодон
Приїдуть із далеких далей
Нащадки ваші чемно на поклон?!

Сучаснику! Затримайсь на хвилину!
Такії рани не лікує час.
Виховуй справжню у собі людину,
Щоби війна ніколи не прийшла до нас!

Вклонися низько перед подвигом величним
Синів і дочок рідної землі,
Які для нас, шістнадцятирічних,
Омріяли щасливі юності роки.


Лилия Левицкая, 10 класс
Леснополянская СШ, с. Лесная Поляна, Марковский район

Памяти героев

Они мечтали жить красиво,
Хотели строить свой причал,
Чтоб жизни лодку приносило
Всегда лишь к счастью. Чтобы мчал
Их юный ветер к свету солнца...
Учеба, танцы, смех, игра...
Но эта нитка оборвалась,
Настала жуткая пора.
О ком рассказ? О тех героях,
Что в свои юные года
Свершили то, о чём нам помнить
Сегодня, завтра и всегда!

Когда ворвалися фашисты
В шахтерский город Краснодон,
Порядок изменился быстро:
Здесь стали слышны плач и стон.
Не мог смотреть на этот ужас
Весёлый парень заводной.
Он взялся сам решать проблемы:
Писать листовки, биржу жечь...
Серёжка это был Тюленин,
Решивший Родину сберечь.
Он на кусках газеток старых
Писал листовки, стал «шутить»,
И полицейские в карманах
Их стали часто находить.
Потом друзей, к борьбе готовых,
Стал к себе в группу привлекать.
Чтобы вернуть быстрей свободу,
Ребята стали воевать!

Храбрецы собрались воедино,
Сложили план, создали штаб.
И хоть кругом была опасность,
Не отступали ни на шаг.
Мимо полиции тихонько
С обычной сумкою пройти,
Где под картошкой, в газетёнке,
Лежат гранаты. Пронести
Их надо было в штаб быстрее,
Чтоб было с чем им воевать.
Ребята действовали ловко,
И в типографии своей
Они печатали листовки,
Чтоб информировать людей.
А чтоб страна не знала стонов,
Свободной чтоб была всегда,
Они фашистских телефонов
Перерезали провода.
И на жандармские машины
Решенье было: нападать!
Пятсьот голов скота отбили,
Чтоб нашим гражданам отдать.
Но вдруг троих из них поймали,
Нашли подпольщиков враги.
Жестоко очень издевались:
Кололи, резали и жгли.

И остальных арестовали,
Их тоже начали пытать.
Но все молчали, не сдавались.
Все вытерпеть они смогли:
Аресты, пытки, истязанья...
Молчат ребята – смех в ответ...
Они решили, что придётся
Им вынести свой тяжкий крест.
Молчали юные герои...
Сбивал фашистов с толку смех...
И вот однажды на рассвете
В шурф шахты сбросили их всех...

Они ушли, их больше нету.
Но подвиг не забудем мы.
Тюленин, Громова, Шевцова
Иван Туркенич, Земнухов...
И самый главный – Кошевой.
Их всех мы тут не перечислим,
Но уважать всегда должны.
Они ценою своей жизни
Приблизили Победы дни.
Нет, не умрут в сердцах герои,
Примером будут нам всегда.
Мы не забудем краснодонцев
И те кровавые года.


Валерия Лигус, 10 класс
Нижнетепловская СШ, Станично-Луганский район

Посвящается Олегу Кошевому…

Заходит утро в дом родной –
Воспоминанья бродят в нем.
Мать сына ждет домой
И думает о нем:
«Убит… Убит . Не может быть!
Он для меня всегда живой!»
Подполья комиссаром был
Олег наш Кошевой.

Давно уж минули те дни,
Нет комсомольского отряда.
Но в нашей памяти живут
Их подвиги, душа и правда.

И помним о героях мы.
За Родину свою они сражались.
Не думали они лишь о наградах,
Фашистам отомстить пытались.

Молодежь Краснодона
Была клятве верна!
Красно-черной строкою
В нашу память вошла.

Алина Мартыненко, 10 класс
Краснопольская СШ, Марковский район

Хай святяться ваші імена!

Краснодонська земля, ти окроплена кров'ю,
Ти полита сльозами твоїх матерів,
Що дітей своїх в бій віддавали з любов'ю,
Коли край у фашистській пожежі горів.

У безстрашних серцях той вогонь розгорівся
Відчайдушних дівчат, непокірних юнців.
Той, хто волю любив, гордовито піднявся
І у пекло пішов, й за собою повів.

Чи хотілось їм жити? Звичайно, хотілось!
Чи боялися вмерти? А як же, як всі!
Та у вирі війни юність їх завертілась
І в безсмертя пішла в цій огненній красі.

Ми за вас доживем і пісні доспіваєм,
Ми досіємо поле й зберемо врожай.
А як прийде біда, всі упевнено знаєм:
Захистим, як і ви, збережемо свій край!

Краснодонці мої, молоді ви і досі!
Хай святяться в віках дорогі імена,
І співають про вас всі вітри стоголосі,
Й подвиг ваш нехай всіх українців єдна!

Андрей Михалочкин, 10 класс
Многопрофильная гимназия, г. Первомайск

Крылья бессмертия

Я так решил, и это я исполню.
Всю жизнь отдам за Родину свою. За наш народ…
Олег Кошевой

Я бросался в объятия смерти,
Не робея и не страшась…
Подвиг мой никогда не померкнет,
Даже если перестану дышать…

Мне исполнилось только шестнадцать,
Когда фрицы вели на расстрел.
Пусть изранен, в крови рубашка –
За народ иду под прицел.

Что ж, начните! Все выдержу пытки:
Дух отцов призывает молчать.
Умирать – так с победной улыбкой,
Перед врагами не надо стенать.

Полететь бы голубем белым
В дом родной, где тепло очага…
Но пока, как шальные, несемся
В ледяном объятия сна.

Анастасия Поляновская, 10 класс
УВК №10, г. Кировск

Молодогвардейцам

О войне я знаю из книг,
Из кино, по рассказам – не более…
Заковало вас время в гранит.
Вы для нас – живая история.

Вы умели крепко дружить,
Верить людям, о счастье мечтать.
Как же надо свой край любить,
Чтобы жизнь за него отдать!

Вы могли бы нам рассказать,
Как победа трудно куётся.
Всему миру смогли доказать,
Что свобода не продается.

Любим вас, и помним, и чтим,
Преклоняем пред вами колени.
Быть такими мы тоже хотим,
Как Кашук и Сергей Тюленин.

Алина Семченко, 10 класс
Краснокутская СШ, пос. Красный Кут, Антрацитовский район

Молодогвардійцям

Загасло полум'яне надвечір'я,
стихає стукіт в молодих серцях.
Зненавидівши все, крім Батьківщини,
йшли у підпілля, вбивши жаль і страх!

Їх очі сяяли – в них майоріла спрага,
І в їх руках горів сердець вогонь!
Палючі думки, полум'яна справа
зібрали в гурт, де кожен був Герой.

Вони хворіли на одну хворобу,
І лікував їх лише братський труд!
Хвороба – ворог. Ліки – рідне слово,
яке поширювалось ними всюди-всюд.

І діло їх не вмерло! Не подумай...
Воно залишилось в історії віків.
Бо не під силу знищить душі шурфам!
Вони, нетлінні, берегтимуть Мир.

Лиана Татаренко, 10 класс
СШ №22, г. Краснодон

Матери молодогвардейца

Говорят, что время лечит раны
И что боль со временем тупей,
Только раны оставляют шрамы,
А коснёшься их – начнут болеть.

Больно, когда горе и утрата
Заставляют раны бередить,
И ещё больнее слёзы матери,
Что теряет сына и скорбит...

Слёзы матери... Они от века
Всё текут и камень бороздят...
Горе мамы, горе человека
Тем, кто боль не знает, не понять.

Плачут мамы молодогвардейцев:
Нет детей их, дети крепко спят.
И живут они лишь в чутком сердце,
Мамам не забыть своих ребят.

Помнит она первый детский лепет,
Не забудет первые шаги,
И начало подвига, и трепет
Сына, что героем и погиб.

Вот теперь она одета в камень
И навеки запечалена.
Так же по слезиночке роняя,
Вечно помнит сына мать.

И её приветствуют рассветы,
Голову склоняя перед ней,
И проходят и зима, и лето,
Помнят подвиг мамы и детей!

Виктор Бондарев, 17 лет
Лицей информационных технологий, Луганск

Память

Сто десять бессмертных имен,
Сто десять за память свечей,
Не будет ли юной война,
Доколь юность эта – мишень.

Изъятою пулей в руке,
За искренний вызов в лицо,
Война из любви в кулаке
За любящих хрипнет словцо.

В шеренге один за одним.
Ладонью в сухую ладонь.
И смерть не страшна молодым –
В прицеле един Краснодон!

Без званий, имен – да в тиски,
Их плечи тверды без погон!
Дуэль – это гибель на «вы».
Навеки с тобой, Краснодон!

Раскинуты руки в степи
Всех тех, кому хочется спать.
Им ветер прошепчет стихи:
«А нужно ли было стрелять !?»

Верста за верстою – да смерть,
Икотою помнит о них.
Сто десять минут помолчим…
Давайте их помнить живых!

Валерия Евсюкова, 17 лет
ВПУ № 64, г. Красний Луч

Молодогвардейцам посвящается…

УЛЬЯНА ГРОМОВА! Смотреть – не насмотреться.
Какая дивная и чистая краса,
Коса до плеч и брови, словно крылья птицы,
И черные лучистые глаза.

Бывает в жизни возраст – восемнадцать!
Когда так хочется смеяться, жить, любить.
Война проклятая заставила тебя, Ульяна,
Другие идеалы проявить.

Такая юная, ты стала совершенством:
И сила воли, и любовь к Луганщине родной,
Отвага, смелость, вера в справедливость
И подвиг, знак вершины боевой.

Смогу ли я с тобой сравниться?..
Ответа, вероятно, не найду.
Все лучшее твое во мне пусть воплотится,
Я буду малой Родиной, как ты, гордиться,
Любовь к Отчизне свято сберегу.

Я город свой, Луганщину родную
Прославить не войной – трудом хочу.
Все то, что ты, Ульяна, не успела,
Я сделаю, построю, совершу.

Создам семью, детишек нарожаю,
Сад посажу и выращу цветы.
Я буду помнить, что такое счастье
Ценою жизни мне подарила ты.

Я обещаю на тебя равняться
В делах, поступках, помыслах своих.
О подвиге твоем во имя жизни
Знать будут дети и детей моих.

УЛЬЯНА ГРОМОВА! Как правильно тебя назвали,
Как будто знали все уже тогда,
Что память о тебе греметь во веки будет
И в душах наших след оставит навсегда.