Степан Олійник (1908-1982)


ЖЕНИШОК

Не підстрижений, патлатий,
В тридцять років нежонатий —
Парубкує Вольдемар,
Тре-вичовгує бульвар

— Ти б женивсь, дівчат багато! —
Натякають мама й тато.
— Втну, маман, весільний бал,
Як знайду свій ідеал!...

Вже зносив і дві гітари,
А знайти не може пари!
Ось і вчора він в саду
Стрів красуню молоду.

Йшов за нею крок по кроку,
Компліменти сипав збоку.
Лестив їй кварталів п`ять

(Нав`язався проводжать!).

Нишком вивідав пронира:
Хто батьки, чи є квартира.
Те і се — і взагалі —
«Волга» є чи «Жигулі»?

Як почув на ту «прикидку»,
Що живе…у гуртожитку, —
Струни збурив, дав акорд
І відскочив злий, як чорт!

В ідеалі Вольдемара
Зовсім інша діва-пара:
Та, що в неї скрині є,
В гаражі авто своє,

Та, що батько їй впридачу
Дасть іще за містом дачу;
Мама в неї щоб була
Роботяща, як бджола:

Щоб на дачі, в тихім парку,
Мав він тещу-куховарку!..
При жоні добра завал —
Ось який той ідеал!

Не працює вже три роки,
Бо ж по горло й так мороки
(Третію осінь і весну
Все підшукує жону!)

Покажи машину, шубу —
Поведе й стару до шлюбу.
Не таїти нам гріхи,
Є такі ще женихи!

Уночі на тротуарах,
Ріжуть «шейки» на гітарах,
Будять криком весь квартал —
Все шукають «ідеал»!

1975


ПЕС БАРБОС І ПОВЧАЛЬНИЙ КРОС

До озер, через луги,
Там, де верб зелені шати,
Йшли природи вороги —
Браконьєри-торбохвати.

Поспішали мимо плес
За Гаврилом-здоровилом.
Збоку біг цибатий пес,
Дресирований Гаврилом...

Що не крок — тріщить лоза.
Йдуть, нема на них холери!
Ось і озеро-краса.
І спинились браконьєри.

Підізвавши двох Микол,
Одігнавши пса рудого,
Дістає Гаврило тол
І дружкам говорить строго:

– Киньте к бісу цигарки
І замріть у цій хвилині,
Бо як бахне — на шматки
Рознесе вас по долині.

Прикріпив Гаврило Щур
Тол на палку-закидалку,
Підпалив бікфордів шнур
І жбурнув на воду палку.

Ліг на землю на живіт
І простяг тремтячі руки.
П'ять хвилин — і гримне світ!
І спливуть соми і щуки!

Але світ не без чудес
(Не забуть їм ту рибалку!):
Як уздрів служака-пес,
Що хазяїн кинув палку, —

Гавкнув хрипло — і туди:
Діставати, як привчили!
Палку — в зуби... і з води
Пре до берега щосили!

Пре на них... А шнур горить!.
Торбохватам не до рибки:
Щур «ой боже!» верещить,
В двох Микол волосся дибки!

Двоє в майках і трусах,
Щур Гаврило в тілогрійці —
Чешуть так, що глянуть страх!
Хоч записуй в олімпійці!

Шнур згоря! Сильніше «крос»!
Озирнуться торбохвати —
З вибухівкою Барбос
Наступа уже на п'яти!

Марафонську боротьбу
Тим скінчили браконьєри,
Що залізли на вербу
І притихли, мов тетері.

Під вербою став і пес.
Кинув тол й махнув ганяти...
Мить... і дим аж до небес!
Бахнув тол гучніш гармати!

Бахнув так, що їх труси
Над вербою закружляли,
Що суконні картузи
З неба й досі ще не впали.

Бахнув так у всі боки,
Що тікали з лугу коні,
Що здригнулися шибки
У міліції в районі,

Що хрестились на траві
Два Миколи і Гаврило.
Хтось питав їх:
— Ви живі? —
Ті не чули. Поглушило!

Сполошилося село,
Збіглись діти до левади,
Лиш нікого не було
Ні з району, ні з сільради.

Там воюють на словах,
Шлють з міліції папери...
А в озерах і річках
Нищать рибу браконьєри!

1960


БАНЯ

Комунгоспу мудрий зав

На засіданні казав:

—Якщо глибше взять питання,

Що таке, по суті, баня?

Дехто каже: душ... вода...

Верхоглядство! Єрунда!

Не забудьмо, що під душі

Стануть в ряд живії душі.

Отже, суть — свіжить їм дух!

Так, щоб з бані чулось: «Ух!»

...Згідно тому міркуванню,

Спорудить задумав баню!

У райцентрі на виду

У занедбанім саду

Через рік з піску і глини

Піднялись високі стіни.

Доки стіни сохли рік,

Трішки хилячись на бік,

Зав добув чотири балки,

Три бачки і дві мочалки.

Доки балки сохли рік,

Зав дістав і приволік

Жерстяну трубу весною —

В два обхвати шириною,

Тридцять метрів висота!

Не труба, а красота!

Через рік в ту саму пору

Підняли трубу угору!

Закопиливши губу,

Поглядав він на трубу

І підкреслював солідно:

—От труба! Аж в область видно!...

Потім балки хтось украв.

І стривожений наш зав

Про загрозливі ті факти

Написав чотири акти.

Не минуло й років два,

Як біда прийшла нова:

Саме в час, як зав купався

Дома в ночвах полоскався,

В шибку брякнув дід Кузьма:

—Караул! Труби нема!

Зав закліпав: — от так штука!

Та невже хто вкрав, падлюка?..

Полетів на ту біду

І побачив у саду:

На траві труба лежала,

Всі дубочки поламала,

Розрощивши, мов лозу,

Прокуророву козу.

Наполоханий грозою,

Зав мотнувся за козою!

Перемацав сотні кіз

І взамін... аж дві привіз.

Після цього зав-ледащо

Взявсь за діло ніби краще.

Сам рихтує він трубу

Вже сімнадцяту добу!

Та не скоро ще під душі

«Стануть в ряд живії душі».

Змарнував він гроші й час...

За ці роки — гляньте! — в нас

Збудували млин і школу,

В клуб дістали радіолу,

По асфальту з дальніх сіл

Став ходить автобус «ЗІЛ»,

Лиш стирчить і досі в плані

Будівництво горе-бані!

Чи не в вас, бува, той зав,

Про якого я писав?

1954


САМ СЕБЕ ПЕРЕХИТРИВ
 (За народним жартом)

Поїзд Київ — Станіслав
Уночі в Попельні став.
З напівтемного перону
Втиснувсь дядько до вагону.

«Хоч людей і тьма, та їх
Одурю я геть усіх,
Улаштуюсь! — мислить дядько.—
Я ж не тюхтя-безпорадько».

Хитруватий склавши план,
Зиркнув дядько в чемодан,
Скрикнув «ой!» та без балачки
Попід лавку лізе рачки.

Що шукаєте ви там? —
Знявся лемент, шум і гам.
- Я ловлю, а не шукаю.
Все одно її спіймаю!..

— Кицьку ловите свою?
— Та не кицьку, а змію!
Десь сюди вона, погана,
Шугонула з чемодана.

Вчувши дику новину,
Зникли люди — в мить одну! ...
З'ївши з салом паляницю,
Виліз дядько на полицю.

Спить він смачно, аж хропе:
Сам-один — на всі купе!
А в години у ранкові
Погукав провідникові:

А чи скоро Станіслав?
Не проїхав, не проспав?..—
З ліхтарем в руці з-під лавки
Провідник дав точні справки:

Де там скоро! Спи й не бійсь.
Вчора йолоп тут якийсь
Здуру випустив гадюку,
Відчепили нас на муку.

От і кукаєм «ку-ку!»
У Попельні в тупику!

1961