Любовь Кузнецова

Дожени

Липневе сонце простягає руки,
Під ноги стелить стежку осяйну.
Голублять берег муркотливі звуки,
Це хвиля грає - шепче - " дожену!".

Крильми змахнула чайка над водою,
Замріяно гойдаються човни...
А море ніжно бавиться зі мною,
І провокує хвиля - "дожени!".

Надвечір'я

Надвечір сонце впало в річку,
Та воду вже не зігріва.
Потік гойда яскраву стрічку
І течією розмива.

Мереживом тремтить осяйно,
Промінням б'є на глибину,
Де ряска чепуриться файно,
І риба нишпорить по дну.

На берегах завмерли віти,
І тиша, аж анітелень...
Осінні, неяскраві квіти
Ще марять про погожий день.

Рогоз сухі зплітає коси,
Де берег звівся нанівець.
Ще трохи - і холодні роси
Впадуть на Сіверський Донець.

Забутий сад

Про що ти мариш в ніч буремну,
Вишнево-яблуневий, дивний сад?
Плоди плекаєш ти даремно,
І сонцем напуваєш виноград.

Господарі твої ліниві,
Їх душі бур'янами поросли.
А деревця, такі вразливі,
Для кого виростали і цвіли?

Все згадують, як їх садили,
Кохали, поливали із відра...
Чому дорогу загубили,
Як для плодів прийшла пора?

Для кого ця краса, принада?
Для кого яблук медовий налив?
Тяжка людська байдужа зрада...
І сохне листя від полинних злив.


Черешня

Стара черешня похилила віти
Втішаючись солодким тягарем,
Як соковито-сонячні софіти
Засяяли на ній червневим днем.

Плоди рясні, як роси після ночі,
Медами пролилися на садок.
Під сонечком натішаться досхочу,
Ховаються під листя в холодок.

В садку черешня - то краса та зваба.
Щороку в неї урожай рясний.
Подарувати щиро вона рада
Шматочок сонця теплий та смачний.