Лариса Журенкова

О, ЯКИМ БУВ ТОЙ КІНЬ!

О, яким був той кінь, щоб ви знали!
Стугоніла земля, як іржав,
Очі блискавки гострі метали,
Як копитами жар викресав!

Гордовито він спину тримав,
Пишна грива до сонця здіймалась,
А до неба той коник злітав -
Два потужних крила виростали!

Що ж тепер із тобою,
Мій омріяний коню?
Де ж подівся огонь,
Де згубив ти підкови?

Де політ до небес?
Де стрімкі твої крила?
Погляд-блискавка скрес…
Посивіла вже грива…

Обізвався він тихим іржанням:
- Вже не ваблять мене манівці.
І такого, як я, загнуздали,
Бач, тримаю синицю в руці…

І тихенько подибав до стайні.
А підкову на згадку,
Це оту, що остання,
Підібрала із пилу журавка…



НЕСУ ЛЮБОВ ДО ЛЮДЕЙ

Досвід сріблом вишив скроні,
Зморщечки гаптує близ очей.
Та несу Любов в долонях,
Як раніше, до людей.


На довірі зводжу замки.
Їх руйнують – я будую.
Та добро не втиснуть в рамки,
Тож труджусь я, рук не чую.


Сію я вкраїнське слово –
Розквітає пишним квітом.
Я несу Любов в долонях.
Хай летить вона над світом!


СВОБОДА

Ідеш? Іди! Прощай!
Потисну руку.
Нехай емоцій через край -
Пірну в розлуку.

Сльоза чи сніг? Сліди...
Ти йшов, а сніг все падав...
І залишав, вже назавжди,
Любов позаду.

Вогонь у сніг? Хай буде лід,
Це більш природньо.
А сніг все йшов, все падав сніг...
Ура! Свобода!

ПАМ'ЯТЬ В КЛІТКУ НЕ ЗАГНАТИ

Такі подібні і такі несхожі.
Зустрілися вже влітку, на порі.
А м'ята пахла, пахла матіола,
І коники сюрчали у траві.

Здавалося, що вік уже знайомі,
І не уста вели розмову, а душа.
Та в нього били в сполох дзвони,
Вона ж складала Небесам вірша.

Кохалися, як вперше чи востаннє.
Із болем розлучалися навік.
Припала до грудей кохана,
Схилився на коліна чоловік...

Минуть роки- не позабуть ніколи,
Бо ж пам'ять в клітку не загнати,
Як п'янко вабила улітку матіола,
Як помірковано студила м'ята.

ПІСЛЯ ДОЩУ

Важкенькі хмарки нашвидку
Заволочили небо - і почався дощик!
Він грався з яблучками у садку
І пестив вишеньці волосся...

Та швидко стих. Як і почавсь.
Крислата яблуня гойднула віти -
Веселий сонях в пригорщі зібрав
Повнісінько сріблястих самоцвітів.

Грайливе сонце впало на траву
Й розсипало кульбабки по обніжку.
Манішку жовту джмелик одягнув-
Поніс назустріч сонечку усмішку.

ЖДЕ ЗЕМЛЯ ПРИХОДУ ЛІТА

Заквітчалася земля й чекає літа.
Бжділкам до вподоби медвяні коктейлі.
Грає в піжмурки в вербових вітах
Суголосний спів пташок веселих.

Пурхають у високості бабки,
В нірки ящірки шугають польові.
І уже не розібрати: чи кульбабки,
Чи курчата загубилися в траві.

Сонечком й теплом зігріта,
В ніжній млості, а не у шаленім герці,
Жде земля приходу літа -
Щемно щось захлюпало у серці...

У БАБУСІ ( З ДИТИНСТВА)

Червоне тісто сходить важко,
Ще росу не струсив із себе сонях,
А вже проснулась перша пташка
І жабка кумкнула спросоння.

Дрімає біля тину бузина -
Купаюся у млості її цвіту.
Спориш лоскоче ноги й лобода,
А я не намилуюсь літом!

Біжу в повітку по ціпок -
Пора корівку виганяти!
Жену Лисуню на лужок,
Де прохолодно й пахне м'ята.

Вже цятки білі й цятки чорні
Складаються у пазли череди.
А двоє пастушків моторних
Корівок завертають до води.

Я озираюсь - тільки крапки
Видніються ген на горі!
Нехай пасуться! Жаль телятка,
Що сумно мукає в дворі...

Я ТОЧНО ПРИДУ

К кому-то спешу,
Кому-то пишу
Кровью.
А кто-то молчит...
Лишь эхо кричит
Болью.

Лечебный бальзам
Не по годам,
Видно...
Курить фимиам
Друзьям иль врагам
Стыдно.

А жизнь давит вниз,
А я все же ввысь -
К небу!
Я не пропаду,
На землю паду
Снегом.

А летом - дождем,
Весною - травой
Сочной.
Я точно приду,
Во сне иль в бреду.
Ночью.