ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Міжнародної літературної премії імені Альфреда Нобеля (2015)                                                                                 

 З книги „ДЕРЕВА, ЯКІ ПЛАЧУТЬ ЗА ЛИСТЯМ" 

                        * * *

…Дихати треба, а – неможливо,

Дихати треба, а чим, а як?

На українське з хорів – дражливо

Дивиться містик і маніяк…

Дихати треба, та протигази

Віддамо іншим, а не тобі…

Скільки на кресах стало зарази,

Скільки служивих пíтьмі й ганьбі…

Дихати треба… Подих – це вчинок,

Дихати треба – вдень і вночі…

В рот мій набилось безліч личинок,

Хто від повітря їм дав ключі?

Дихати треба, та – неможливо,

Це очевидним стало тепер…

…Бути порядним – архіважливо,

Що ж ти цього не добіг, не допер?

Подих – як подив… З ним – виживають,

На барикадах Духу живуть…

…А дні хижацькі – досі тривають,

Дохлою рибою в руслах пливуть…

…Я – розумію: дихати треба,

Право на подих в кожного є…

…Як же сповити встигла ганеба

Зоряне небо віще моє?..

12.08.2015р.

                БАЛАДА 

                   ДЛЯ 

  СПРАВЖНІХ ПОЕТІВ

…Все, що належить знати

Поетам у цьому світі:

Душі їхні – стаґнати,

Смертники в гожім літі…

Все, що належить знати

Поетам у задзеркаллі:

Вічні в світі – магнати,

Книгам місце – в завалі…

Все, що належить знати

Мертвим про героїчне:

Марно в совість пірнати,

Пишучи псам про вічне…

Все, що належить знати

Праху про Україну:

Велено проминати 

В зорях душу чаїну…

Той, хто в це не повірить

І заперечить схоче,

За ним ніхто не провітрить

Камеру, глупа ноче…

…Все, що належить знати, – 

Знали не раз, не двічі…

…І лиш святі й фанати

Кулям дивились в вічі…

03.08.2015р.

                         * * *

...Од хліба й слів мені перепада

Той мізер, за яким нема встида...

Оце і все? Оце, либонь, і все:

Спасенного, брати, Господь спасе...

Про це я десь у віршах вже писав,

І суть цю вже в словах приколисав,

Але вона проснулась і – болить,

І кличе, як Тарас, обух сталить...

Що вам із цього? Ви – такі круті,

Що поневажите й слова святі?

Що вам із цього? Ви, на кресах днів,

Із себе корчите, либонь, панів?

Але пани й жандарми вже були,

Вони вас триста раз перепили...

А Пушкін і Шевченко – ось вони,

Постали знов над смерком бузини...

Отож, хортів злучивши на межі,

Ви несете злу бублики олжі?

Од слів моїх на кресах аж гуде,

Без вас же конов’язь не пропаде...

Злоярков ви, Шмарчук чи Мокроніс,

Я вам повістку в небуття приніс...

...Од хліба й слів мені перепада

Планида, на якій нема встида...

Зі мною Пушкін, Чорновіл, Тарас,

Кажу це вам, блаженні, без прикрас...

І скільки б вам мене не катувать,

Є істини, які вам не вжувать...

Терпкі вони? Солоні? А проте,

Скажіть, в ім’я чого ви живете?..

Шевченко в серці Україну ніс,

А спрут з орди в нікчемність вас возніс...

Пан Біг святих вас збавив милостéй,

Чекайте з його палестин гостей...

Зрадливці пастілу хоч і їдять,

Та на сто сорок верств земних смердять...

Пиши їх маслом, до небес вознось,

Це не спасе їх калічну конозь...

...Од хліба й слів мені перепада

Той щем душі, за котрим ніц встида...

З нужденними я творчо поділюсь,

Адже за мною Україна-Русь!..

20.10.2015р.

             БАЛАДА ПРО ВБИВЦЮ СВІТОЧІВ

                                                                                                           Є. М.

…Він – убивав письменників, точніш, – з його наказу

Вставляли в зашморг і … не схибили ні разу…

Він – убивав письменників і навіть композиторів,

І все зійшло йому в ніч з рук з його кошмарних витворів…

Він убивав письменників – поетів і прозаїків,

А сам – в тіні залишився у плетиві мозаїки…

Він убивав і – убивав, і досі убиває,

А свідків – не було й нема… І гріх його – триває…

Він – всюдисущий, він – мій кат, і що тут говорити?

Він – взяв сваволю напрокат, щоб лжесудьбу творити…

Його я всюди впізнаю: у лишаях з проказою,

Він – блазень… Та печаль мою не обвінча з заразою…

…Він – убивав і убивав… І досі творить лихо,

Але Господь навстріч йому вже меч підводить тихо…

…То буде вирок з вироків, то буде воля неба:

Очищення від виродків – як внутрішня потреба…

09.08.2015р.

                                     * * *

…Він мріяв бути розвідником, а став стукачем охранки,

Він мріяв бути розвідником, а став ганьбою сім’ї…

На дідів піджак рівняючись, на орденські його планки,

Він так і не дотягнувся до тої мрії-змії…

Життя – не всім править роги, а він – попав під роздачу,

Життя – не до всіх лукаве, а з ним, бач, як повелось…

Тепер ось ставить під мушку совість свою лайдачу:

То в лісі, то – на Парнасі, а то, ось, серед колось…

Пора і риску підводить, а тільки щось заважає,

Пора і риску підводить, а тільки щось не дає…

Давно вже б себе на друзки: тьми ж кодекс не поважає,

Та як вночі – кулю в скроню? То так собі і жиє…

В охранці про нього знають давно як про мертводуха,

В охранці таких – як гною: придавсь до послуг і він…

…А те, що в душі – зневіра? А те, що в душі – задуха,

І ноги, мов дерев’яні: не втримати тремт колін?..

05.08.2015р.

                              БАЛАДА НА ЗАХИСТ ТАЛАНТУ

…В. Кордун – цікавий поет, хоча, кажуть, служив охранці,

А ви – хіба ні, хіба – ні, збожеволілі в хорах, засранці?

А ви – хіба ні, хто, не вийшовши в папараці,

Стали, на подив і пострах, і вічне прокляття, Героями праці?

В. Кордун – цікавий поет, хоча б, думаю, тому,

Що відбувся в злу ніч, подавивши в собі судому…

В. Кордун – цікавий поет, хоч я з ним лиш по віршах знайомий:

Він – не перший у творчості,  але й – не сто тридцять сьомий…

Він – цікавий мені, а комусь, може бути, й занадто в’ялий чи пружний,

Хоч не був, як успішний Ів.Драч, тектонічний і весь аркодужний…

На Тичину пан Кордун не схожий ні в профіль, ні, навіть, в анфас,

В академіки – не попер і не став попереду, здрючених, вас…

В. Кордун кордонів у слові не знав і, думаю, знати не хтів,

А прожив за короткий час, як мінімум, не менше, як сто життів…

В. Кордун? А далі що з ним? А далі що з ним? А – далі?

А далі – у папці рудій зашифровані (не для сторонніх) оперативні дані,

На мову комп’ютера вправно кимсь переведені,

Під цівку розстрільних команд не підведені…

В. Кордун – цікавий поет… Подейкують, во врем’я оне служив охранці,

А ви – хіба ні? – запитають в балад і в ронделів, рожеві як цвіт, новобранці…

…І вам – не повірять, і не скажуть, що ви – надзвичайно цікаві,

І навіть, не запропонують, як Віктору Кордуну, після обіду – по каві…

Р.S.

…Раніше я думав: таланти в нас, в Україні, не потребують захисту,

По них можна замовити хмурої днини хіба що лиш по акафісту…

А бач, що виходить, а бач, що виходить насправді?

Охочих – не менше і нині служити безчинствам і кривді…

06.08.2015р.

             ПЕРЕХОЖИЙ

…В Україні мене не друкують,

І що вони, в біса, думкують?

Чекістські задуми – прахом,

А слово – знову над крахом…

В Україні мене катують,

Та вірші – болю вартують…

І хай, хоч мої, хоч – ні,

Мулько їм у труні…

Ніби козак по полю,

Вийдуть вони на волю…

А тільки де вона, Господи?

В’ялять в підвалах гаспиди…

В Україні мене катують, – 

Так, мов ягíд куштують:

Кісточку – шлють в зіниці:

Що вже хтиві та ниці…

Але мій зір – не меркне,

Вчуйте це, пані Меркель!..

В Україні жити – що вмерти,

Та я, на нещастя, впертий:

Чуюся на гаразді

Й там, де пекельно й ґазді…

…Я ж на ґазду не схожий:

З присмерку перехожий…

02.09.2015р.

                 БАЛАДА

          З ПРИСВЯТОЮ 

 ВКРАДЕНОМУ ТИРАЖУ

…Слова, заковані в міраж,

Вас цілували?..

…Чекісти вкрали мій тираж

І – заховали…

Я, шаленіючи, сказав:

„Душа – не з криги:

Світ – в часи зла – іхтіозавр,

Помстяться книги…"

Слова, заковані в сніги,

Вас обіймали?..

Хай знають ниці вороги:

Нас – не зламали…

Вірш і його товариші,

Це, в мить прозріння,

Життя і Смерті гармаші

В ста озаріннях…

…А книги треба повернуть,

Інакше – горе…

В бік зла мені і не сякнуть,

Ти чув, Єгоре?..

Душа, розкута і сумна,

Зрить зло в прицілі…

…Іде війна… Страшна війна,

Ті й ті – ще цілі?..

…Вже й Захід зна: і кум, і сват,

І – резиденти…

„Украли книги?.. Ну… Быват..

Вот, ведь, моменты…"

Моменти, звісно, не нові,

Як тут не чхнути? 

Зітха коршак на тятиві:

„Слід повернути…"

…Чекісти, знає хай весь світ,

Украли книги…

Мов обтрусили айву з віт

Якісь ханиги…

…Я цих ханиг ніц не лякав

І – не лякаю:

І не в таке мій вірш вклякав,

Я – в суть вникаю…

…Через коліно вербувать – 

Лиха прикмета…

А так, скажу, козирну рвать – 

Що мальви – з кулемета…

Я псам – не свій і не чужий,

Я – перехожий…

З моє у творчості пожий,

Я – посох божий…

Ось чому книги слід віддать,

І все – по всьому…

Віддать, неначе відридать

Аґента Ньому…

…Я вийшов янголом з ріки,

Вогнем – із криги…

…А вам і досі невтямки:

ПОМСТЯТЬСЯ КНИГИ!..

Р.S.

…Коли це буде? Бог свят зна,

І я це знаю…

…Ворожі вийдуть імена

Не з хвиль Дунаю…

29.09.2015р.

                     * * *

…Падають сніги на безголів’я,

На розлуку, на самотинý…

А сичі з поважного розгілля

Щось мугичуть, геть і не утну…

Падають сніги… Всі – однакóві,

Всі – мов вийшли з храму чистоти…

Душі і слова їх празникові

Наостанок спробуй осягти…

Невимовно хочеться збагнути:

Звідки вони в нашому краю?

А вже потім нищечком зітхнути,

Мов у власнестворенім раю…

…Падають сніги, моя кохана:

Без любові, справжності, мети…

…Сто наложниць ніжать похіть хана,

Взявши в скрипок ґлуму й чистоти…

…Падають сніги на безголів’я,

Голови – мов глеки на тинах…

…Не шукай в словах чуже прислів’я,

Воно блазнів посилає нах…

12.10.2015р.

                      * * *

…Дайте мені помолитись не вам,

А правдочолості і – деревáм…

Дайте мені помолитись не вам,

А зосередженим в січі словам…

Тим, за якими Вітчизна і Меч,

Тим, які вірять в харизму предтеч…

Дайте мені помолитись не вам,

А поневаженим в людях правам,

Тим, які зводять чоло до чола,

Тільки би в нас Україна жила…

Дайте мені, ой же, дайте мені

Вистоять в цій небувалій борні…

Мірою мір в ній не жухла трава,

А незборима Вітчизна жива…

…Дайте мені, ой же, дайте мені

Визволить вірш при кобзарській струні!..

01.09.2015р.

                  * * *

…Я не вірю у смерть героїв,

Невмирущі вони… Я – знаю…

Бачу їх в рядах одностроїв,

З ними – з мороку виринаю…

Я – не вірю у смерть пророків,

Україна яких зростила…

Ось вони! За кількоро кроків,

Неня серцем для них світила…

Я не вірю, що злі ординці

Соколиці зламають крила…

Дух звитяжить не поодинці,

Напинає тугі вітрила…

Я – не вірю! Красі пропасти

Не дадуть усміхнені люди…

…А якщо доведеться впасти,

Інші вийдуть знов на етюди…

01.08.2015р.