ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Міжнародної літературної премії
імені Томаса Еліота (2014)
З книги „ІНШИЙ ЧАСОПРОСТІР"
БАЛАДА,
У ЯКІЙ ОДНА ДУША
НА ЛАВРИ НЕ СПІШИТЬ,
А ІНША ВІД БАЖАННЯ АЖ ДРИЖИТЬ
С. Бондаренку
…Рафаель* – художник європейський,
Хоч славетний України муж…
В досвід його, творчий і житейський,
Шавкам не проникнути: сутуж…
Та про це мовчать авторитети,
Ні гу-гу – історики мистецтв…
Знаю: творчо зболені портрети
Не сусідять з плямами простецтв…
Складнощі у тому й полягають,
Що душа на лаври не спішить…
Фарби пензель як не запрягають,
А він всіх навча по-честі жить…
От і ти, кому оця присвята
Виставлена поперéду строф,
З чужих сяйв не май для себе свята
У години примх і катастроф…
Як тобі не хочеться сьогодні
Рафаелем тріщини прикрить,
Та, щоб мити пензель в повній бодні,
Вчися світ по-новому творить…
В творчім чині ти – лише плантатор
Чужих слів, що маєш за рабів…
Лише одіозний імітатор
Не своїх, а крадених скарбів…
Рафаель – художник європейський,
І тобі про нього чи й писать?
В його досвід, творчий і житейський,
Блазню в фарбі не перевисать…
23.08.2011р.
__________________________
*Рафаель Багаутдінов – український художник світової слави (прим. ред.-упоряд.)
БАЛАДА СІРОЇ УБОГОСТІ
…Якийсь глевкий, невисвячений день
З сльозливими, як в дітвака, очима…
З глибин його єства – анітелень,
Лиш вороння кружляє за плечима…
Такий вродивсь? Такий заповідавсь?
Такий постав – із скрух і остороги?
Такий із трунми встав і псам придавсь,
Йому, безтяменку, хто вправить роги?
Нема таких: не стало? не було?
Не висвітилось з-за острішка в Бога?
Пісна душа, пригнічене чоло,
А сорочина? Сіра і убога…
22.10.2011р.
ФЕНОМЕН
МИХАЙЛА СЛАБОШПИЦЬКОГО
Балада в чужій портупеї
…Активний у друці й на бруці,
Аби ще літвладу взять в руці…
Так моститься стати гетьмáном –
Бодай би й скаженим обманом…
Слова, чорним сріблом налиті,
Вже чули не раз посполиті…
Та він їм придав таку силу,
Як в’ялій сороці – шмат сиру…
А після, як сиру не стане,
Кому непереливки стане?..
Герой одіозного герцю
Завдасть ще всім смаленим перцю –
Фальшивої чемності в слові
Не розпізнать – лиш ослові…
Та всяко в безчассі складається:
Петля – за штандартом гойдається…
І так їм обом ґонорово,
І, разом з тим, болиголово,
Як в змроках безчесть колихайлу –
В чужій портупеї Михайлу…
13.09.2011р.
СУТО ЧЕКІСТСЬКА БАЛАДА
…Батько й мати, чекісти зі стажем,
Свого сина назвали Феліксом…
Хтось вважав їх крок епатажним,
Хтось – відродженням: птахом феніксом…
А роки були невблаганними,
І уже Україна – вільна…
На „Озерці" торгують наганами,
На панель пішла Чураївна…
Батько й мати живуть на пенсію,
Син, задивлений в мрійні ранки,
Підпадаючи під ремісію,
Теж приписаний до охранки…
І хоча навчається в школі,
Куди ходять і сиротинці,
Наступивши на власні болі,
Мріє жить в Дніпрі на Дзержинці…
Адже – Фелікс, адже – наступник,
Той, на кого покладена місія…
Але якось поет-відступник
Вірш читав… І упала містика
Про чекістське братство під ноги,
І розсипалась вся – на скалки,
Бо чекісти – мов осьминоги:
Сатана їм ставить припарки…
Убивають, катують, розбещують,
По ГУЛАГах відчай вартують…
Недоцвіток хтиво облещують,
Мертвичиною – дух годують…
Батько й мати? То – інша справа,
Вони, кажуть, були розвідники…
А за „іншими" – „інша" й правда:
Чи ж вони чужих бід призвідники?..
Чого варті їх ордени,
Чого варті їх сиві скроні,
Якщо вбитих батьків сини
Плюють в їхні серця й долоні?
А поет, що читав злі вірші,
У рядках їх назвав злочинцями,
Бо гріхи їх – то ж болі вічні,
Замасковані лжегостинцями,
На які розжилися в долі,
Плечі вкривши в зірках погонами…
Тут між нас, на земній юдолі,
Їм не місце поміж іконами…
Не святі? Це – ніяк не сказано!
Не святі? В днях і ночах – грішні…
Не про них це, підступно й каверзно,
Зеки мовлять слова невтішні?
Але як же тоді Дзержинський,
Як же – Берзін, Петерс, Артузов?
Як скінчив кар’єру Менжинський:
Сам себе в безчесті чи здужав?
Хто не дав їм по правді жити,
Хто навчив їх стрілять в потилиці?
Хліб з ікрою вміли спожити –
Аж гармошкою сірі вилиці…
З часом їх замінили інші:
Ґвалтували, вбивали, калічили…
І архіви, й таємні ніші
Про їх злочини нам засвідчили…
Батько й мати про гріх не знали,
Що лежить на їхній професії?
Дадуть відповідь трибунали,
А емоції – лиш рефлексії…
Душа віда гріх і – ридає,
Напоказ же не виставля:
Син – за себе відповідає,
А за рідних – сира земля…
Батько й мати, чекісти зі стажем,
Свято вірили в щит і меч…
Що про совість ми їхню скажем?
В її дуплах – скажений смерч…
Неприборканий остаточно,
Втаємничений – до пори…
…Зло гримаситься шлакоблочно
Доки Фелікси – „в полі гри"…
15.09.2011р.
У ПОШУКАХ
ВІТЧИЗНИ БЕЗ СПЕЦСЛУЖБ
Балада ірреальних сновидінь
Де ніг нема зі спеціальних служб.
П. Вольвач
…Зрікаючись суєт, сценічних дружб,
Подалі геть від спеціальних служб –
Туди, де ніг нема в гінких хортів,
Де інший присмак слів, страждань, світів…
Зусилля сили волі понатуж б –
Зроби ривок передостанній: не ж б!..
Це – все, чим гідно можеш заплатить
За ту зорю, що в небесах мигтить…
Це – все, що в безпросвітних ночах-днях,
Можливо, ще залишиться в піснях…
І хоч тобі їх не переспівать,
Не поспішай на нари спочивать…
Який на них у гаспида спочив?
Цей світ мерзот – мутант медоречив…
Не позичай на щастя у рудих,
Що продали давно свій видих-вдих…
Іти в пітьму, де ніжить сойку крук?
Туди, де Кухарук блював на брук?
Безчестя – над безчестям? Що робить?
Нову Вітчизну в Господа купить?
Господь за неї втричі не візьмé,
А що, як справді?.. Дякую!.. Бігме…
20.09.2011р.
ТАБУ
НА
НАРОДЖЕННЯ
ТВОРЧИХ ОСОБИСТОСТЕЙ
Балада – утікачка з-під конвою
Небеса дожидають народжень.
П. Вольвач
…Небеса – не чекають народжень,
Збайдужілі до ликів земних…
Що їм квіти в росі охолоджень?
Що їм люди в заметах сумних?
Вони – горді, вони – невразливі,
Вони – зверху… Вони – небеса:
Тато з ненею снігу і зливі,
Та чи вабить їх творча краса?
Не беруся про це говорити –
Не на часі, а більше – кому?
Небеса затялися творити –
Вибудовують в зорях тюрму…
Скоро ввійдуть в нові каземати,
Пофарбовані не абияк,
Піднебесні і скіфи, й сармати,
Й українці: той – кум, той – свояк…
Їхні щелепи пахнуть травою,
Їхні очі туман запина:
У свідомості над головою –
Крило беркута чи кажана?
Небеса – відреклись від відроджень,
З цим у них не складеться ніяк…
Що ж до високочолих народжень,
За П. Вольвачем, також голяк…
21.09.2011р.
СПОВІДЬ
СВІТЛАНИ ЙОВЕНКО
Фраґмент
…Життя проживши, я й не знала,
Що свій народ – в собі пізнала…
Хоча й робила це невміло,
Та всім давно все зрозуміло…
А ось тепер, колись розкішній,
На ліжниках як буть невтішній?
Колись, хоч з бісом, утішалась,
А повна цноти залишалась…
…Життя проживши, я й не знала,
В які перверзії пірнала…
30.10.2011р.
УСЕ
ПОЧИНАЄТЬСЯ З РАДОСТІ…
…Кінчається літо, кінчається –
Із вереснем осінь вінчається…
У вирій збираються соняхи,
Хоча на душі іще сонячно…
Кінчається літо, кінчається –
Серпневий промінчик пручається…
Ще так йому рвійно та весело,
Хоч збіжжя в комори вже внесено…
Кінчається цвіт за смереками –
Прощаються вірші з лелеками,
Хоч ті, ніби, ще й не збираються
У вирій: з малечею граються…
Кінчається літо бабусине,
Та вже почалося Настусине…
І що тут поробиш, що вдієш?
Живеш, молиш Бога, радієш…
…Усе починається з радості,
Вона – берегиня порядності…
25.08.2011р.
ШАНС
…Який там шанс у шансоньє
Всія Європи?
Пославши к бісу Женев’єв,
Іти в Езопи?
Який там шанс у поетес,
У цих поетів?
Сміятись, як Тетяна Тесс
На хвилі злетів?
Який там шанс у шевальє
Крамольних текстів?
Горіть – як, звісно, порох є
Зі шпальт протестів…
Який там шанс? У шторм і в штиль –
Собою бути…
То – іншим слава й нашатир,
А кревним – Крути…
Який там шанс у шансоньє,
Що в душах сіє?
…Гори-палай, як присок є,
Чи як, Месіє?..
22.08.2011р.
ХРИСТОПРОДАВЦЯМ
…Радше руку собі відрубаю,
Ніж візьму щось з вашого столу…
Про Вкраїну у слові дбаю –
Не зречуся її Престолу…
06.09.2011р.
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.