Валентина Лисич

* * *
Ні, не мене Ви кликали з собою,
Коли пили очима смуток мій.
Спливав у безвість стрімко час рікою
І розчинявся в сірості німій.
Від збудження тремтіли палко зорі,
Прикрившись нічки темної крилом.
Мої думки і мрії, Вами хворі,
Тоді ще не були суцільним злом.

А нині біль гірчить, не в'яне спогад,
Не відступа від серця ні на мить.
"Він не кохав мене!" - ятриться здогад,
Сльозами сум непроханий бринить.
Та що Вам з того? Це ж не Ви з журбою!
Не Ваш покрився тінню небокрай.
Ні, не мене Ви кликали з собою,
Коли хотіла з Вами йти я в рай!

16.06.2016
--------------------
 Обниму руками небо

Обниму руками небо - на душе светлей.
Нити солнечные нежно тянет соловей.
Окунаются в лазури лихо облака,
Подставляя к солнцу смело толстые бока.

На небесный мир взирая, краски я возьму.
По мольберту, чуть касаясь, кисточкой скользну.
Вот вам счастье! Из палитры да на холст - восторг.
Видя чудную картину, ветер свист исторг.

Засверкает, заискрится солнышко с утра,
Всем желающим раздарит лучики добра.
Обнимай почаще небо, пей лазурь небес,
Чтоб на свете было больше радости, чудес!

13.09.2016