ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Всеукраїнської літературної премії „Меч і калина“ імені Миколи Вінграновського (2015)

З циклу „МАЙ ВЛАСНІ КРУТИ...“

                     БІЙ ПІД КРУТАМИ

                   Балада юначих звитяг

…Його оспівують, його осміюють,

Затамувавши звироднілу лють…

Його обожнюють, його огиджують,

У саме серце, жалячи, плюють…

Його замовчують і замузичують,

Як Фермопіли древні возвеличують…

Його цураються, його сахаються,

З ним, як з апостолом звитяг, вітаються…

А він – такий, як був нам заповіданий:

Комусь – небажаний, комусь незвіданий….

Комусь – заграва в світ,

                                        комусь – зла крига в тьму,

Комусь – провісний цвіт,

                                          не маючий страму…

29.01.2012р.

   МАЙ ВЛАСНІ КРУТИ…

…Не будь пасивним,

Не будь байдужим…

Шляхетним, штивним 

Ти станеш дужим…

Не будь бундючним,

Зарозумілим,

Зозульки учнем,

В ділах невмілим…

Не будь хористом

В чужому хорі:

За чужим свистом

Не видно волі…

Не будь хирлявим,

Не будь хиренним,

Невтішно-млявим,

Недерзновенним…

А ким же бути?

Господь підкаже…

…Май власні Крути,

І карта ляже…

03.11.2012р.

                     * * *

…Автомати – дійові особи,

Карабіни – в полі зору теж…

Що нагани? Аж ніяк не сноби,

За безпечним боєм їх простеж…

На війні – усякого буває,

Грізна зброя – перша в боротьбі…

Часом, горе лихо напуває,

Часом, втихомириться, дастьбі…

Йде війна… Приборкай силу люту,

І в бою набоїв не шкодуй…

…Ще до переможного салюту

Смерть свинцем кривавим нагодуй…

10.10.2014р.

                      БАЛАДА

           ПРО КАЛИНУ В КРОВІ

…Калина в крові – в променях світань,

Час доростань до пташих щебетань,

До сурм, що відвойовують блакить,

До спраг буття з багнетами навскидь…

Калина в крові посеред снігів,

Розтоптана чобíтьми ворогів,

Яких цікавить лише хліб і борщ,

І тут міжбрів’я вже ти морщ-не морщ…

Калина в крові в тінях німоти,

Її в безсмертя ницим не внести,

Підлоті й зайдам – в ніч не обіймать,

То – інша річ: знущаючись, – ламать…

Калина в крові… Шабля і мавзер,

І літерат – зухвалих мрій призер…

Все в окаянний час не осягнуть,

Хіба що славі в сінцях підморгнуть…

Калина в крові… Круки на гіллі…

Портрет під рушниками на столі…

Вітчизна боса з втомленим чолом,

І журавлі (повстанці!) над Дніпром…

Усе – в мені… Усе – мені і вам,

Тополі, клену, іншим деревáм…

…Доба зійшла на Хрест – в ім’я Христа,

В тон чорнозему фарблячи вуста…

25.03.2013р.

                      * * *

Соборна Україна – хоче хліба,

Соборна Україна – прагне волі...

Якщо вона до праці – вельми здібна,

Чому ж лиш кукіль – на духовнім полі?

                               БАЛАДА 

            ПРО СОБОРНІСТЬ УКРАЇНИ

…Тризуб, Соборність, зримих доль Держава

Прийшли до нас з просвітленим Чолом…

Дволезий меч, калини брость тужава

І янголи – над Ворсклою і Пслом…

І піші, і комонні – не безмовні,

Це з них постала Суть і – Прапори…

Небес і сонця очі Бога повні:

Вкраїна стала під громи й вітри…

Козацькі славні, шлики, тулумбаси

Музеї краю ще не прийняли…

Це нині їх назвали прибамбаси,

І цим – правицю ніби відтяли…

Хоч вольна воля ще не остаточна,

І чингісхань ще гне свої права,

Є в України місія наочна,

І Неня, хоч розіп’ята, – жива!..

„Я тим уже боржник, що українець“, –

Сказав нам половчанин з-за Дніпра…

Та, щоб піднять над болем Божий Вíнець,

Завадила йому скажена гра…

Ось чому ми догралися до скону,

Ось чому й досі обляга мара…

Та, виборсавшись з хижого полону,

Іван Франко нам вістить: „Не пора…“

І ми йдемо – по бруках і стернею,

Бо є ще в грудях міцності запас…

…І розступаються тумани з чортівнею,

І Україна – в кожному із нас!..

21.01.2013р.

                  БАЛАДА

               НА ШЛЯХУ 

     ДОБРА Й СУМЛІННЯ

…тільки на дорозі добра і правди 

людина набирається сили і розуму.

                                     Є. Сверстюк

…На шляху добра й сумління

Люди гострять в небо крила…

Що це? Правди повеління!

Що це? Промисел Ярила!

На шляху високих істин

Люди в болях прозрівають…

Спивши неба божих звістин,

В творчих виявах тривають…

На шляху тернових знаків

Щирі чола – не ікони…

Ставши в стійло до варнаків,

Гинуть праведні закони…

На шляху пітьми і зради

Це – не дивно, це – логічно:

Збочинства – безчестя вади – 

Йдуть за безталанням вічно…

Їх не просто зупинити,

Їх потрібно покарати…

Ранам – не завжди саднити,

Їм іще й на скрипці грати…

На шляху добра й сумління

Наші болі – горді леви…

…Творчість – вияв озаріння,

Посаг блазня й королеви…

15.11.2012р.

                                БАЛАДА 

         З ТЕПЛОТОЮ В ГОРДІМ СЕРЦІ

…Дай нам, доле, дай нам, доле, дай нам, доле,

Дай нам, доле, мать коня при стремені…

В руках – шабельку гарячу, вічне поле

І уміння поклонятися струні…

Дай нам, доле, дай нам доле, дай нам, рідна,

Про Вітчизну книгу честі написать…

Щоб марнота, звиродніла і безплідна,

Не посміла в сад краси перевисать…

Дай нам, доле, аби в грудях рвана рана

Рубцювалась так, як Бог того велить…

Щоб на ній цвіла сорочка білопрана,

Ну, а воля не втомилась нас хмелить…

Дай нам, доле, дай нам, доле, дай нам, славна,

Щоб Вітчизна в нас незрадною була…

Щоб чекала нас на вежі Ярославна

В гордім серці не втрачаючи тепла…

21.11.2013р.,

на Архангела Михаїла

                 БАЛАДА 

      ПРО ВІТЕР З ЛАНУ

…Державо моєї душі,

Вітчизно моя кохана!

Слова на шмалкі спориші

Ступили, мов рвана рана…

Державо моїх тривог,

Вітчизно моя єдина!

Слова – невідцвітний Бог,

Славутна моя родина…

Це з ними я – грім, собор,

Це з ними я – вітер з лану,

Це з ними я – лихобор,

Намісник бджоли і лані…

Державо неба й землі,

Красо вечорова й рання!

Зоря, що княжить в імлі,

Безсмертна і в мить світання…

Цілую тебе в чоло

У будні і, звісно, в свята…

Ти – радості щем-тепло,

Ти – вірш і при нім посвята…

Люблю тебе, молоду,

Непереможну й сиву…

Написано на роду 

Леліять тебе, красиву…

За тебе – шугну в огонь,

За тебе – в зміїну воду…

Зерно а чи меч з долонь

Прийму всякчас в нагороду…

Вітаю тебе в сніги,

В мить гарячого цвіту…

Хай стачить тобі снаги

З вуст Волі і „Заповіту“ – 

Того, який дав Тарас,

Того, що – орлам у небі…

Він – не для зваб-прикрас,

Він – при живій потребі…

Державо, де люд – Народ,

Державо, де Совість – Сила,

З стожильних грімких природ – 

Молитва, що Лірі мила…

15.03.2013р.

                ВІРШ З ЕПІГРАФОМ

                                   У синьому небі я висіяв ліс…

                                                М. Вінграновському

…У синьому небі – орли й ластівки,

У синьому небі – лелеки, лелеки…

Кохана, торкаюсь твоєї руки,

А просинь тече крізь полив’яні глеки…

У синьому небі – смерековий ліс,

У синьому небі – смерекові зорі…

Далеко, як бачиш, сей вірш мій заліз,

Що там йому треба в черленім узорі?

У синьому небі – поета чоло,

У синьому небі – любисткова мати…

Літа повертають птахів на тепло,

Навстріч їм плуганять дні скіфо-сармати…

Кохана, побач і мене серед них,

Я, з книжкою віршів, – до тебе, до тебе…

Так хочеться спраг незникомо-земних,

Так хочеться ластівки побіля себе…

У синьому небі – баскі тарпани,

У синьому небі – у яблуках коні…

Кохана, не май в цій любові вини,

Вона, ніби яблуко, в снах на долоні…

29.05.2014р.,

м. Січеслав.

                БАЛАДА 

                    ПРО 

     МАНДРИ КОХАННЯ

Дівчино моя кохана,

Дівчино моя єдина…

Ніч – чуттями колихáна,

Теплогуба, мов родина…

Ми в цій ночі – очі в очі,

Ми в цій ночі – Богу любі…

Спалахи чуттів пророчі

Вінценосніші, ніж в шлюбі…

Дівчино моя царівна,

Дівчино моя черешня – 

Богом дана, богорівна,

І дарма, що нетутешня…

Не питаю тебе: звідки?

Не допитуюся: хто ти?

Ніч і зорі – щастя свідки:

Доки серця – й долі доти…

Дівчино моя співанка,

Дівчино моя казкарка…

Нічка – наша жартуванка,

Таємничості звіздарка…

Поцілуймось – наостанок,

Поцілуймось – на всенощну…

…Босі ступимо на ґанок

І – в мандрівку нехворощну…

21.02.2013р.

            РУЖІ В СНІГАХ

     Балада вічних поривань

…Цей вірш мені даний Богом,

Щоб я дарував тобі…

У вічності за відрогом

Нема привітань журбі…

Нема, не було й не буде,

Хоча, постривай, зажди…

Любов наша – всýціль будень,

Хоч зіткана й не з нужди…

А з чого ж вона зіткáна,

А звідки ж вона взялась?

На серці у неї рана,

Що квіткою зайнялась…

Та квіточка – незабудка,

Та квітка – гіркий полин… 

Веде нас по первопутку.

Куди? А за часоплин…

Туди, де все – плинним-плинне,

Туди, де ружі в снігах,

Де полум’я в зла калинне

Не колінкує в ногах…

Цей вірш в мені – як гангрена:

Відріжеш і щастя – ось…

Душа – почуттів арена,

Дрофичка серед колось…

Стволи її не злякали,

Свинець її не згубив…

Відлуння лихі спіткали,

Як хтось із двох розлюбив…

Буває таке? Буває!

Але – не з нами… Не з на…

…Сопілка в снігах співає

Розпачливо-щебетнá…

15.11.2012р.

                 ЗАПРОШЕННЯ 

       ДО ЩИРИХ ПРОЧИТАНЬ

           Балада для сучасників

…Читайте мої вірші в Інтернеті,

Бо книги мої знов не видають…

Душа б ще грала соло на кларнеті,

Та птахи слів з долонь вже не клюють…

Читайте – в Інтернеті… Там ще Воля,

Ще обнадія, вирвана з снігів,

І на окрайці всеземного поля

Не всяк наткнеться ще на ворогів…

На ворогів? А де їх в нас немає?

На ворогів? А де вони не є?

Як заохочення, їх зло тримає,

І зимню каву з черепа в ніч п’є…

Се – містика? А так… А так… Можливо…

Та ви до неї – ніби до сестри…

Не варто огризатися дражливо:

Не все довкіл – харцизи чи тхори…

Є й ті, які Кобзар означив: „люде“,

Є й ті, за кими тужать шомполи…

А ліпших – як нема, так і не буде,

Є ті, в яких – обрізи з-під поли…

В бібліотеках – миші з пацюками,

В читальних залах – гасла лжелюдей…

Хоч іноді ледь проступають з рами

Розп’яття богообраних ідей…

Я – безідейний… І на цьому стόю,

Мої ідеї – Україноцвіт…

…А тим, хто вірш мій любить з перепою,

Тому розсолу кухоль і – привіт…

…Читайте мої вірші в Інтернеті,

Ця залізяка ще так-сяк жиє…

А книга вже не грає на кларнеті – 

Песиголовець їй це не дає…

Його б на рогачі а чи на вила,

Його б – як в Коліївщині велось…

Та заздра жаба людність задавила

І закопала прах серед колось…

24.02.2013р.