Гандзя Опацька

***
я вийду з ночі
шалена й гарна,
немов з підпілля,
обпита зіллям;
для Світу зроблена
без вуст, без дотику
я йду й живу,
і вмру за покликом.

проте, загине незалежність,
як гинуть дУрні в шлюбі,
я зрозумію, що для тебе,
а не для Світу, любий.

***
На вулиці птахи, так, птахи
дуже низько літають - к дощу.
я руками схоплюся за небо,
й більш ніколи не відпущу.

так, к дощу: дуже низько літають.
і я підбита, маленька, я знаю.
задимлені, сірі, вологі вікна:
я від них тікаю, я від них зникну.
а ти дивишся так, ніби я помираю:
брат близнюк, ми брати із Сіаму;
повноцінні, ми більше, ніж люди.
ти пробач мені, любий, цю смуту.

а на вулиці парко - зайшла.
я себе віднайду? (віднайшла!).
і сьогодні засну в полоні,
та згадаю твої долоні.

***
вся безмежність степів,вся прозорість річок,
все- зібралось в очах та затято мовчить.
і колишаться вії,ти здіймаєш повіки.
не кажи, що не кликав, не кажи, що не звав.

а мій голос дрежить,мої руки - тремтіння.
а губити любов дуже вправно умієм.

в мене безліч людей, щоб почати розмову,
й тих від кого нехочу чекати дзвінка,
бо важливіше одне, лиш одне твоє слово.
в ньому шепіт і плач, і всі погляди світу,
а любов мою нікуди, нікуди діти.
в голові- немов бджоли, ну а в серці- мов діти.
досі сохнуть у глечиках твої квіти...

вся прозорість річок, вся безмежність степів-
все зібралось в очах та затято мовчить.
як би все не було, як в серцях не стучить,
наче горе, любов треба чимось залить.

***
Запітнілі вікна: я тобі в них крикну,
що немає сили: руки опустила,
що лякає вечір найпростіші речі,
що немає течій, щоб здійснити втечу.

і коли приходиш, щільно зачиняєш
двері за собою,
як перед війною
я благаю Бога,
щоб ми мали змогу
сенсу не втрачати.
та коли ти маєш право зачиняти
нівкого спитати, нікого благати.
та я хочу щільно. та я хочу мати.
і в холодну зливу щоки цілувати.

***
я люблю тебе - не люблю.
моя стихія зривається жаром:
половини їй дуже мало.
я люблю тебе - не люблю.
я наповнена - будда - я рама.
сто життів божевільно стогнала.
я просвітлена, будда - я рама.

ти кришталь, ти запилені роси,
одинокий серед вічного руху.
ти люби мене як подрУгу,
ось таку от простоволосу,
і як будду- сумлінно босу.
ти люби мене простоволосу.

і я лЮблю тебе, я люблю,
бо умію приймати долю.
одпустив сто життів на волю -
я і в них сповнена тобою.

Маріуполь - 1863

...ця зима невичерпно довга.
у мене в кімнаті підлога холодна,
в моєму домі холодні стіни
і здається я скоро загину...

а в тебе очі - квіти
(сто разів казала).
я тікаю в них, в літо,
де тебе вже знала.
і в осінь шістдесяттретього:
свіжебілені в парку колони,
ми блукали на холодному вітері
і здавалось,що нас мільйони.
і здавалось,що перехрещені
нащі долі, як наші пальці,
ніби іменем одним хрещені,
ніби хліб, і вино в філіжанці.

я пишу забагато зайвого:
не хочу від себе ховати,
щоб у скруті усім нагадати,
що саме так необхідно кохати.

...перетерпімо цю зиму,
як терпіли колись,
як терпіти ще будемо вдосталь,
і якась пересічна постать
за нас помолиться,
і ти: помолись.


коханці (тези)

І

занадто дорослий
та не розумний.
дивився на мене і майже плакав.
то бУло--ніщо,
жоден з нас не слухав
у власних думках по вуха.
тепер мені майже не сумно:
екс-Я-- малА, та не розумна.

ІІ

коханці.коханці.коханці.
випадкові обранці.
не прокидалися ми на світанні.
не зізнавалися у коханні.
прикидаєтесь ви щасливими,
впевненими, не вразливими.
та зовсім самі, під зливами
повертаєтесь до себе спинами.

ІІІ

якби знали мене
попередні коханці,
цілували б плечі,
помічали б сльози.
я кохаю цей вечір,
тебе й твої пальці.
як добре, що не знали
мене коханці.