Класика сучасної української поезії

 ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Міжнародної літературної премії імені Тараса Шевченка (2009)

                         * * *

...Світ свідком був, коли Зоря Полин

Неждано обпекла серця і душі,

І грім упав у пелену долин,

І гори згорбились, величні й дужі…

На чорний біль отверзлися вуста,

Але не сміли з розпачу кричати…

І то дарма, що в села і міста

Смерть заступала на незримі чати…

              МОЛИТОВНА                                                                               

       БАЛАДА ПАСЛЬОНУ

…З тих пір, як звугліла звíзда,

В Чорнобилі й доокіл

Лелеки не мостять гнізда

На скільки вперед віків?..

З тих пір, як сторукий покруч

Розп’яв стопечальний край,

Заледь не при серці поруч

Зіткнулися пекло й рай…

Це я не догледів, може,

В околах рідних біди…

Святий український Боже,

Карати усіх – зажди!..

В ім’я степового роду

Мене одного скарай…

Повітря, землю і воду,

Благаю, не забирай!..“

             ПЛАЧ МЕРТВОЇ ВОДИ

                  Балада розпачу

Я – мертва вода

З краю, де чахнуть поля і ліси.

Я – біда

У самому центрі краси.

Я – мертва вода…

А совість з лицем вдови

Сміється-рида:

„Невже все це, люди, сподіяли ви?“

Я – мертва вода,

Незникомий чорнобильський гріх.

Вагітна горем журавка бліда

Мною напоїть діток своїх...

Я – мертва вода.

Моя доля –  глуха і сліпа – 

По снах помарнілих тужить-рида:

Страх за день стопечальний

Серденько їй виїда.

Я – мертва вода,

Я – відьмачка стара...

А була ж – Суламіф молода.

Травиця моя, ще учора зелена, нині – руда...

І це – над Чолом Дніпра!

Я – мертва вода.

Я течу крізь наругу: вві сні, наяву?

Вже з Дерева Смерті листок опада,

Мертві звірі топчуть мертву траву...

Я – мертва вода,

Але чи не марево се:

Мертвий пастух отару мертву пасе,

Харон-перевізник монету срібну в роті сосе.

Мертва неня мертву доню в лоні своїм несе...

І це ще не все! –

Новітня тривога сестер вигляда.

Я– мертва вода!

Хтось парканом високим мене обніс,

Але мертвий птах на нього сіда:

В дзьобику для діток мертвих своїх

Зернятко мертве приніс...

... І день, і ніч

В селах пропащих криниця рида,

Хмарину-хустку тулить до віч:

„Простіть мене, птиці,

Спасіть мене, звірі,

Я –мертва вода!“

А хтось пащекує: біда – не біда...

А з гілки калини життя

Опада, опада...

А безпечність злочинна на стежечці болю

Сватів з потойбіч вигляда...

О часе, о доле,

О незоране поле!

В зіниці земних веремій загляда…

…Мертва вода!

                    БАЛАДА                                                                        

         ГРОМАДЯНСЬКОЇ                                                                    

                МУЖНОСТІ

                                    З.І.Пікаловій

…Баба Катря, пенсіонерка,

Живе в чорнобильськім лісі…

Колись була піонерка,

Гойдалася на горісі…

До біса бабця бувала:

Про три колосочки знає…

Орала, комбайнувала,

Смерть бабу боїться – минає…

Мала синів і дочок,

Геть усі вийшли ,,в люди“…

Їй – сто один голочок,

Кашель діймає груди…

В зону хто прийде в гості?..

Хіба, поетеса Ліна…

Ниють спроквола кості,

Надто – руки й коліна…

Вже стала й недобачати,

Напохваті окуляри…

Ґазет би, чи що, почитати

Про банкірів та їх доля́ри…

Дні грубо громадять статки,

А баба Катря – на зоні…

Не хоче збирать манатки:

Ходить в гості до Соні…

Соня – її товарка,

На кілька років молодша…

У неї смачніша шкварка

І кава ледь-ледь солодша…

Баба ж Катря собі не промах:

Калинова гілка роду…

Дарма, що душа в судомах,

Славить Прип’яті вроду:

Щиро так, без натужності,

Пише баладу мужності…

Скаже хтось: ,,От дурниця:

Баба йде у письмачки…

Та заперечить киця:

Талантом – не згірш Осьмачки…

…Баба Катря, пенсіонерка,

Живе в чорнобильськім лісі…

Душа її – місіонерка, 

При крутому замісі…

                                  БАЛАДА

                                      ПРО

                    КУРЕЙ-ФАРМАЗОНІВ

                                       ТА

                                    КОТА,

ЯКИЙ БОЇТЬСЯ ҐЕЙҐЕРА З ЛІЧИЛЬНИКОМ

                                  Варіація

                                        на

                                     тему

         ,,Спроба вдарити лихом об землю“

                                                            Ю.Г.Скалозубу

…Під вікном, що – навхрест, квітне вишня:

Радість відцілована, колишня…

Перед нею – кури-фармазони

Ходять, мов тотемні знаки зони…

Ягоди клюють кривавим дзьобом

В баби смерті попід самим лобом…

Вільно їм блукать при лопушині,

Де баталії ідуть мишині

Часом до священної знемоги,

Хоч в кота, що спить, проси підмоги…

Він десь поруч в шелюгах таїться:

Ґейґера з лічильником боїться?..

           ЗОНА ВІДЧУЖЕННЯ

…Горді, у стражданні безголосі,

Бродять чорним лісом сиві лосі…

Обминають вигублені села,

Стежка їхня в дійсність невесела…

Обереги відцурались зони,

В мертвих вікнах хто б полив вазони?..

Крізь паркан потрісканий травина

В комашні пита: ,,Чия провина?“

Та мовчить Господь і всі Пророки:

В хаті, при іконах, розпач, змроки…

В павутинні, де цвіла лампадка,

Невгава лиш муха-психопатка…

     БАЛАДА ПРО МАНЮРКУ

…Зозуля кувала Мані

Несхмарених літ і зим…

Застигнута на обмані,

Збрехнула: вмреш ,,до озим“…

А Маня, мов ружа квітне,

Дарма, що Чорнобиль, бери…

Чоло її самоцвітне

Іґнорує геть всі химери…

Манюрці – сімнадцять скоро,

Манюрка – на виданні…

З підтекстом під осокорами

Співає хмільні пісні…

Є в Мані у посаг пасіка,

Був дід, котрий вчора вмер…

І Прокіп, що хмика: ,,Пасія…

Чий я, як не твій, Ґомер?..“

…Зозуля кувать втомилась,

Затихла в гущавині…

…Манюрка росою вмилась,

Всміхнувшись вві сні мені…

                       БАЛАДА,

                                ЯКА                                                                                 

      ВІДМОВИЛАСЯ ВІД СПРОБИ

ВДАРИТИ ЛИХОМ ОБ ЗЕМЛЮ

                                                              Галі

…Спробу вдарити лихом об землю

Традиційно приймаю, приємлю…

Але тут, у чорнобильськім змроці,

Де підступність на кожному кроці,

Де біда ходить лісом і полем,

Підперезана розпачем-болем,

Де бджола, ледве сівши на квітку,

В хоботку несе чорну намітку,

Де ховрах, що принишк у ярочку,

Одягнув передсмертну сорочку,

Де бабуся, зоря сумноброва,

Лиш на фото весела й здорова,

Де солдати із першого взводу

Ще з цікавістю зирять на вроду,

Де весна в ніжних шатах розмаю?..

…Ні, такого бажання не маю!..

                         БАЛАДА,

                             ЯКА                                                                                                        

                      МОВЧИТЬ                                                                

                             ПРО                                                                                                 

          ЛЮБОВ ДО ЛАСТІВОК

                         Монолог

             чорнобильської зони

                            Пам’яті І.Н.Хмеловського

…З відстані перейдених років

Не сприймайте нас за диваків…

Ми були гріховні і вельможні,

І в стосунках не в усьому ложні…

Вірили, надіялись, страждали,

Знали: не Ікари, не Дедали…

Ми були земні, не земноводні,

А померли – як Івани-взводні…

Хоч жили із небом увічу,

Про любов до ластівок мовчу…

Світ сприймали з піднятим зобралом

Перед тим, як грянути хоралом…

                     МОВЧАННЯ

                             ПРО

            СПОКІЙ МЕРТВИХ

…Мін – нема, але й життя немає:

Стронцій лише мертвих не займає…

Лиш вони на цвинтарі спокійні,

Чи не тому, що – заупокійні?..

Між хрестами – лиш коти та кози:

Що їм усі ядерні погрози?..

Глипають незрячими очима

На печаль, що в людства за плечима…

                  КАЛИНА

                        НА

         БЕРЕЗІ ПРИП’ЯТІ

                    Балада

                       про                                                                                 

               Стяг і Славу

…Думки доби – горем прип’яті,

Та букви ліхтарик світить:

Калину на березі Прип’яті

Злий атом журою мітить…

У ґронцях – тривога сонця,

Печаль усіх поколінь…</